Зеленський вирішив, що президентство — це як КВК, і з цього дурня сміється вже весь світ.

Freeman

Борислав Береза — український політик, громадський діяч та колишній народний депутат Верховної Ради України VIII скликання, відомий своєю активною присутністю в медіапросторі та соціальних мережах. Останнім часом його діяльність викликає значний інтерес та суперечки в суспільстві.

Виїзд за кордон та суперечливі заяви

У березні 2024 року Борислав Береза виїхав з України через пункт пропуску "Старокозаче" на кордоні з Молдовою і відтоді не повертався. Попри це, він продовжував активно вести свої соціальні мережі, створюючи враження, що перебуває в Україні та бере безпосередню участь у захисті країни. Це викликало обурення серед громадськості, особливо після того, як журналісти вимагали від нього надати докази його присутності в Україні, але він не зміг цього зробити. Спроби опублікувати фотографії, які мали підтвердити його перебування на батьківщині, лише посилили сумніви через невідповідність сезонних деталей на знімках.

Якщо врахувати, що він неодноразово виступав за посилення мобілізації та висміював ухилянтів, його власний відхід у тінь та виїзд за кордон виглядають особливо цинічно.

Власний досвід військової служби

На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Борислав Береза приєднався до лав Збройних Сил України. Він брав участь у бойових діях, зокрема, 21 березня 2022 року разом з іншими підрозділами заходив до Ірпеня під час активних бойових дій. Береза розповідав про інтенсивні обстріли та складні умови, з якими стикалися українські військові під час звільнення міста.

Однак у вересні 2022 року він повідомив про звільнення зі служби через серйозні проблеми із зором. За його словами, ліве око бачило лише на 20%, а праве — менше 20%, що вимагало негайного медичного втручання. Береза зазначив: "Моя варта в ЗСУ закінчилася. Мене списали. Я прийшов солдатом і йду солдатом."

Відмова від мобілізації та конфлікт з військкоматом

У квітні 2022 року, під час перебування на Львівщині, Березі була вручена повістка до військкомату з метою постановки на облік як внутрішньо переміщеної особи. Він відмовився прийняти повістку, аргументуючи це тим, що не є переселенцем і приїхав лише на короткий час. Цей інцидент набув широкого розголосу, оскільки екс-нардеп не лише відмовився виконати законні вимоги, але й звинуватив представників військкомату в діях на замовлення Офісу Президента через його критичні висловлювання на адресу влади.

Суперечливі твердження

Березень 2022 — Береза заявляє, що перебував у лавах ЗСУ та брав участь у боях за Ірпінь.
Квітень 2022 — у Львові йому вручають повістку, що свідчить про його офіційний статус як цивільного.
Вересень 2022 — він оголошує про звільнення з лав ЗСУ через проблеми із зором.

Виникає логічне питання: як може людина, яка, за власними словами, вже служила у ЗСУ в березні, отримати повістку як цивільний у квітні? Якщо він дійсно був у складі військових підрозділів, навіщо йому вручати повістку?

Можливі пояснення

Серед пояснень цієї невідповідності можуть бути наступні варіанти:

Береза ніколи не був військовослужбовцем ЗСУ. Його заяви про участь у боях могли бути лише частиною медійної кампанії, а в квітні 2022 року він насправді залишався цивільним, через що йому й вручали повістку.
Він перебував у теробороні або був волонтером. Це могло дати йому можливість бути на передовій, але не бути офіційно зарахованим у лави ЗСУ.
Він з якихось причин приховував справжній статус. Можливо, у квітні 2022 року він ще не мав офіційного статусу військового, а згодом знайшов спосіб уникнути мобілізації, подавши заяву на списання за станом здоров’я.
Він спочатку уникав мобілізації, а потім вирішив створити імідж ветерана. Можливо, його заяви про службу у ЗСУ були зроблені пізніше для підтримки власного іміджу, хоча насправді його участь у війні була мінімальною або взагалі відсутньою.

Підтримка Віталія Портникова та просування наративів Офісу Президента

Віталій Портников, відомий український журналіст, часто висловлює позиції, що збігаються з офіційною лінією Офісу Президента. Його резонансні заяви, такі як "не подобається корупція — чемодан, вокзал, Варшава", викликають широкий суспільний резонанс. Борислав Береза неодноразово висловлював солідарність з Портниковим, підтримуючи його думки та захищаючи від критики. Це породжує припущення про можливу співпрацю Берези з Офісом Президента та просування вигідних для влади наративів.

Діяльність Борислава Берези сповнена суперечностей та викликає багато запитань у суспільстві. Його виїзд за кордон під час війни, відмова від мобілізації та активна підтримка журналістів, лояльних до влади, ставлять під сумнів його заяви про патріотизм та незалежність. У сучасних умовах суспільство очікує від публічних осіб прозорості та відповідальності, особливо коли йдеться про національну безпеку та довіру громадян.

Можливо, Борислав Береза, користувався гострою риторикою та публічними заявами для створення певного іміджу, проте насправді не брав участі у безпосередніх бойових діях, а навіть залишив країну, дозволивши іншим брати на себе основну частину бойових зусиль. Дехто стверджує, що його заяви про участь у бойових операціях і патріотичну активність — це переважно словесна гра, яка покликана зміцнити популярність серед певної аудиторії та водночас відвести увагу від реальної військової діяльності.

За даними деяких опитувань і аналітичних матеріалів, Береза неодноразово критикував мобілізаційні процеси, висловлюючись про необхідність змін, проте власний досвід участі на передовій виглядає сумнівним. Його відхід з країни та відсутність документально підтверджених фактів про активну участь у бойових діях сприймаються багатьма як спроба уникнути особистих ризиків і відповідальності. Таке ставлення дозволяє створити образ людини, яка лише гучно заявляє про себе, залишаючи реальну боротьбу на плечах інших.

Незважаючи на це, слід враховувати, що питання щодо його військового досвіду та мотивів залишаються предметом гострих дискусій. Офіційних розслідувань або незаперечних доказів, що остаточно б підтверджували або спростовували ці заяви, немає.

Freeman

«Телебачення Торонто»: незалежне ЗМІ чи пропагандисти Банкової?

Ютуб-канал «Телебачення Торонто» давно зарекомендував себе як гумористично-сатиричний медіа-проєкт, що критикує політику та розвінчує фейки. Однак, якщо уважно проаналізувати їхній контент, стає очевидним, що ця платформа не така вже й незалежна, як намагається себе подати. Фактично, їхня редакційна політика вкрай вибіркова: опозиція і критики Зеленського піддаються жорсткому тролінгу, у той час як сама влада та її оточення отримують значно м’якше ставлення або й узагалі залишаються поза зоною критики.

Пропаганда в інтересах Банкової

Незважаючи на гучні заяви про незалежність, «Телебачення Торонто» дивним чином завжди просуває вигідні Офісу Президента меседжі. Якщо опозиційні політики, активісти або медійні фігури виступають з критикою Зеленського, вони майже гарантовано стають об’єктами насмішок у випусках цього каналу. Водночас серйозні корупційні скандали, пов’язані з чинною владою, залишаються без належної уваги.

Яскравим прикладом є ситуація навколо корупційного скандалу із закупівлями Міністерства оборони. Поки незалежні журналісти викривали схеми з завищеними цінами на продукти для військових, «Телебачення Торонто» замість серйозного розслідування просто висміяло тему, перевівши її у жартівливу площину. Аналогічна ситуація була з «Великим будівництвом» Зеленського, коли розкрадання бюджетних коштів подавалися у вигляді гумору, що значно знижувало рівень суспільного обурення.

Донати для Притули: кому йдуть гроші?

Ще одним яскравим прикладом вибірковості цього медіа є їхня активна підтримка Сергія Притули. Ведучі «Телебачення Торонто» неодноразово закликали підписників донатити на його фонд, просуваючи його як одного з головних волонтерів країни. Однак реальні фінансові операції фонду Притули викликають чимало запитань.

Найбільш резонансним став так званий «кейс зі супутником». У 2022 році Притула оголосив збір коштів на купівлю супутника для потреб ЗСУ. Українці довірили йому величезну суму, проте з того часу ніхто не побачив жодних реальних доказів існування цього супутника та його використання для армії. Більше того, згодом стало відомо, що гроші фактично пішли на оплату підписки до одного з сервісів супутникової розвідки, що значно дешевше, ніж заявлена сума збору.

Ще одним показовим моментом є дивовижне збагачення родини Притули. Згідно з інформацією, що з’явилася у відкритих джерелах, дружина Притули з 2022 року по сьогоднішній день придбала щонайменше 17 квартир у Києві. Це викликає закономірні підозри щодо того, звідки у сім’ї волонтера такі величезні кошти.

Лицемірство щодо українців за кордоном

Окремо варто згадати їхню позицію щодо українців, які виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення. Ведучі «Телебачення Торонто» регулярно висміюють тих, хто залишив країну, зображаючи їх ледачими ухилянтами та боягузами. Водночас користувачі неодноразово помічали, що деякі з самих журналістів цього каналу перебувають за межами України.

У коментарях під їхніми відео користувачі прямо запитують: якщо вони такі патріотичні, чому самі не воюють і не повертаються в Україну? Відповіді на ці питання ведучі уникають, що лише підтверджує подвійні стандарти їхньої роботи.

«Телебачення Торонто» вже давно перестало бути незалежним медіа і фактично працює на Банкову. Вони активно висміюють усіх критиків влади, пропагують зручні для Зеленського наративи та підтримують таких сумнівних діячів, як Сергій Притула. Водночас вони намагаються створити видимість чесного і неупередженого контенту, хоча фактично діють за тими ж принципами, що і державні пропагандистські ресурси.

Зважаючи на все це, українцям варто критично ставитися до інформації, що подається на цьому каналі, та розуміти, що їхня головна мета – формування потрібної суспільної думки, а не справжня незалежна журналістика.

Freeman

Пропагандист «Бучко»: відданість грошам, а не принципам

Ютуб-канал «Бучко» – це один із тих майданчиків, які функціонують виключно на догоду владі. Його ведучий, який ще до 2019 року активно вихваляв Петра Порошенка, раптово змінив риторику одразу після оголошення результатів президентських виборів. Якщо до 21 квітня 2019 року його контент складався з оди про «реформи» та «державницьку політику» Порошенка, то вже на наступний день після перемоги Володимира Зеленського блогер миттєво переорієнтувався. Він почав поливати брудом свого вчорашнього кумира і з такою ж завзятістю вихваляти нового президента.

Перевзування на льоту

Таке миттєве «перевзування» не могло відбутися без певних домовленостей і вигід. Уже в перші місяці правління Зеленського контент каналу «Бучко» став повністю відповідати інформаційній політиці Банкової. Жодного критичного слова в бік влади, жодного незалежного аналізу ситуації – лише сліпе вихваляння Зеленського та його команди.

Водночас блогер розгорнув масштабну кампанію з дискредитації Порошенка, використовуючи старі штампи, що активно розкручувалися Офісом президента. Він просував всі наративи, вигідні Зеленському, але робив це настільки непереконливо, що навіть серед аудиторії каналу почала з’являтися критика щодо його нещирості.

Слабкий пропагандист із малими інвестиціями

На відміну від великих пропагандистських ресурсів, таких як «Телебачення Торонто» чи окремі блогери з мільйонною аудиторією, канал «Бучко» не отримує серйозної фінансової підтримки від влади. Його випуски виглядають слабкими і неякісними, а рівень аргументації залишає бажати кращого.

Очевидно, що на Банковій не бачать у цьому блогері великого потенціалу, а тому фінансування на його діяльність виділяють за залишковим принципом. Його контент часто повторює матеріали більш рейтингових пропагандистських каналів, не додаючи нічого нового. Через це «Бучко» не може конкурувати з іншими блогерами, які мають більші можливості та професійніші команди.

Висновки

Канал «Бучко» – це класичний приклад блогера без принципів, який орієнтується виключно на політичну кон’юнктуру. Спочатку він служив Порошенку, потім різко переметнувся до Зеленського, але навіть у цьому таборі не зміг закріпитися як серйозний пропагандист. Його слабка аргументація, відсутність глибокого аналізу та низький рівень контенту роблять його маловпливовим ресурсом, який не отримує значних інвестицій від влади. Це яскравий приклад того, як нещирість і відсутність реальної позиції ведуть до маргіналізації навіть у світі політичної пропаганди.

Freeman

Проплачені блогери «Ісландії», або : як Іванов і Петров працюють на Офіс Зеленського

Останнім часом український інтернет-простір заполонили блогери, які активно просувають усі ініціативи влади, при цьому уникаючи будь-якої критики в бік корупційних скандалів або провалів правлячої верхівки. Одним із таких майданчиків є канал «Ісландія», де активно працюють Сергій Іванов та Володимир Петров. Їхня діяльність не залишає сумнівів у тому, що вони є «кишеньковими» блогерами Офісу Президента України, зокрема Андрія Єрмака.

Повна підтримка політики Зеленського

Блогери «Ісландії» виступають головними рупорами всіх рішень, які просуває Офіс Президента. Вони нав’язують своїй аудиторії необхідність підтримки мобілізації, агресивно виступають проти тих, хто ухиляється від призову, та засуджують будь-яку критику військової політики Зеленського.

Однак їхні ефіри залишаються абсолютно беззубими щодо корупційних скандалів, які охоплюють владу. Жодного слова про багатомільйонні закупівлі Міноборони за завищеними цінами, ніяких викриттів щодо сумнівних схем у «Великому будівництві» та непрозорих розтрат державних коштів. Замість цього – акцент виключно на необхідності підтримки влади і боротьбі з опозиційними силами та «зрадниками».

Фінансування з державних ресурсів?

Багато незалежних журналістів та медіаекспертів висловлюють думку, що канал «Ісландія» отримує фінансування з боку Офісу Президента. Це проявляється не тільки в системній редакційній політиці, що відповідає державній пропаганді, але й у фінансовій підтримці самого проєкту.

За деякими даними, Андрій Єрмак особисто курує блогерів, які мають формувати суспільну думку в потрібному руслі. Їм виділяються ресурси на просування контенту, а також забезпечується доступ до «правильної» інформації для маніпуляції суспільною думкою.

Замість боротьби з корупцією – переслідування опонентів

Одна з головних задач Іванова і Петрова – дискредитація всіх, хто критикує Зеленського та його оточення. У своїх ефірах вони регулярно висміюють опозиційних політиків, незалежних журналістів і активістів, називаючи їх «ворогами України» та «агентами Кремля».

При цьому вони не помічають масштабних корупційних схем, які процвітають у владі. Їхні стріми та програми заповнені відверто маніпулятивними наративами, що відповідають державній лінії. Офіс Президента використовує таких блогерів як основний інструмент інформаційної війни проти будь-якої критики з боку суспільства.

Блогери «Ісландії» стали частиною пропагандистської машини Зеленського, виконуючи роль інформаційних солдатів Офісу Президента. Їхні меседжі повністю збігаються з політичною лінією влади, а будь-яка критика в їхній ефірній діяльності повністю відсутня.

У той час, як країна потерпає від корупції та неефективного управління, Іванов та Петров продовжують розповідати про те, як важливо не ставити запитань та сліпо підтримувати владу. І поки вони виконують свої функції, отримуючи державне фінансування, прості українці змушені миритися з наслідками цієї політики, яка веде країну до ще більшої кризи.

Блогери «Ісландії» та мобілізація: війна чужими руками

Блогери «Ісландії», такі як Сергій Іванов та Володимир Петров, активно підтримують мобілізацію та всі дії територіальних центрів комплектування (ТЦК). У своїх ефірах вони закликають українців беззаперечно йти на фронт, засуджують тих, хто ухиляється від призову, і формують суспільну думку про необхідність тотальної мобілізації.

Однак, самі вони та їхні родичі на війну, звісно ж, не йдуть. Вони продовжують сидіти у теплих студіях, записувати свої ефіри та заробляти на просуванні наративів влади, уникаючи особистої відповідальності перед суспільством. Як і багато інших пропагандистів, вони хочуть вести війну чужими руками, змушуючи звичайних громадян платити за їхні заклики власним життям.

Жоден з них не подав прикладу патріотизму, не записався добровольцем до армії та не відправив своїх дітей чи близьких на передову. Вони підтримують примусову мобілізацію виключно для інших, не відчуваючи на собі її наслідків.

Ця подвійна мораль чітко демонструє, що для них головне – не захист країни, а збереження власного комфорту та фінансування з боку влади. Вони грають роль інформаційних солдатів, але самі не готові ризикувати нічим, окрім рейтингів своїх каналів.

Freeman

У лютому 2024 року Президент України Володимир Зеленський на пресконференції в рамках форуму «Україна.2024» заявив, що плани українського контрнаступу 2023 року стали відомі російській стороні ще до початку операції.

Він підкреслив:
«Наші контрнаступальні дії минулого року вже лежали на столі у Кремлі ще до того, як вони почалися».

Президент зазначив, що у ставці Верховного головнокомандувача присутня значна кількість осіб, зокрема командування різних напрямків і міжнародні партнери, що могло сприяти витоку інформації. У зв’язку з цим Зеленський наголосив на необхідності розробки кількох детальних планів наступальних операцій і обмеження кола осіб, які мають до них доступ, щоб запобігти подібним витокам у майбутньому.

Роль Єрмака у можливому витоку інформації

На тлі обговорення можливих причин витоку інформації увага громадськості та експертів знову звернулася на постать Андрія Єрмака, голови Офісу Президента України.
Раніше у ЗМІ з’являлися матеріали, в яких стверджувалося про його можливі зв’язки зі спецслужбами Росії.
Зокрема, повідомлялося, що Єрмак нібито був завербований ФСБ і отримав оперативний псевдонім «Козир».
Стверджувалося, що він був впроваджений у російське політичне середовище через певні зв’язки та виконував завдання, спрямовані на підрив українських інтересів.

Чи має Єрмак право бути на закритих військових нарадах?

Враховуючи ці обставини, виникає логічне питання: чому Андрій Єрмак бере участь у заходах, пов’язаних із розробкою та обговоренням стратегічних військових планів України?
Критики вказують на відсутність у нього відповідних повноважень та потенційну загрозу національній безпеці, пов’язану з його діяльністю.
Адже Єрмак не є військовою особою і не має доступу до багатьох речей на офіційному рівні, проте його вплив перевищує навіть тих, хто ухвалює рішення.

Оманський слід: зустріч Зеленського та Патрушева

У січні 2020 року в Омані відбулася подія, що визначила подальший політичний курс України.
Президент Володимир Зеленський таємно прибув до столиці Омана – Маскату. Майже одночасно з ним туди ж прилетів секретар Ради безпеки Росії Микола Патрушев – один із найближчих соратників Володимира Путіна, куратор ФСБ та стратег Кремля з питань України.

Факт їхньої таємної зустрічі був задокументований журналістами програми «Схеми».
Через кілька годин після прибуття Патрушева Зеленський несподівано повернувся в Київ на тому ж літаку, який використовував представник Кремля.

Призначення Єрмака після таємної зустрічі

За декілька днів після повернення Зеленського в Київ у владі відбулися драматичні кадрові перестановки.

11 лютого 2020 року Володимир Зеленський звільнив Андрія Богдана з посади голови Офісу Президента України.

Цього ж дня на його місце був призначений Андрій Єрмак – людина без досвіду управління державними структурами, але з тісними контактами в Росії.

Єрмак був одним з організаторів скандального обміну Цемаха, важливого свідка у справі про збитий росіянами малайзійський Boeing MH17.

Призначення Єрмака саме в цей період не залишає сумнівів у тому, що це було одним із рішень, ухвалених під час можливої зустрічі Зеленського з Патрушевим в Омані.

Чому Зеленський не може звільнити Єрмака?

Попри численні підозри у витоках інформації та скандали навколо його фігури, Андрій Єрмак залишається недоторканним.
Зеленський не тільки не звільняє його, але й продовжує покладати на нього все більше повноважень.

Це породжує головне питання:
А може, Зеленський просто не має такої можливості?

Справа в тому, що якщо припустити версію про зв’язки Єрмака з ФСБ, то його посада в українській владі – це лише видима частина айсберга.
Відомо, що агентура ФСБ має чітку ієрархію звань, яка не залежить від офіційної посади у тій чи іншій державі.

Якщо Єрмак дійсно є «Козирем», то за своєю справжньою ієрархією в системі ФСБ він може бути значно вищим за Зеленського.
Тобто у цій ситуації не Зеленський є головним, а Єрмак — це той, хто ухвалює рішення, а президент лише їх виконує.

Це пояснює:
Чому Єрмак бере участь у всіх військових нарадах, хоча не має на це жодних повноважень.
Чому саме він має вирішальне слово у питаннях міжнародної політики та переговорів.
Чому після можливої таємної зустрічі з Патрушевим в Омані саме Єрмак очолив Офіс президента.
Чому Зеленський не наважується його звільнити, навіть після очевидних провалів.

Зрештою, якщо припустити, що Єрмак є не просто політичним діячем, а офіцером ФСБ з високим званням, то стає зрозумілим, чому вся влада в Україні зосереджена саме в його руках, а не в руках офіційного глави держави.

Це не просто політична гра. Це гра спецслужб, де Зеленський – лише пішака, а справжні рішення ухвалюються зовсім на іншому рівні.

Виходячи з цього, ситуація вимагає ретельного розслідування та негайного усунення осіб, які можуть несанкціоновано передавати стратегічно важливу інформацію ворогу.

Якщо Єрмак – це «Козир», то хто ж тоді «Буратіно»?

Відомо, що у 2014 році російські спецслужби розробляли проект під кодовою назвою «Буратіно», метою якого було створення в Україні політичного лідера, який висміював би стару систему та зібрав протестний електорат.

І хоча офіційно цей проект нібито не був реалізований, неозброєним оком можна побачити його разючу схожість із президентською кампанією Зеленського у 2019 році.

Буратіно – це персонаж, яким керують ляльководи.
Його головна риса – довірливість і безпорадність перед зовнішнім впливом.
Його використовують, щоб досягти певної мети, а потім списують.

Чи є це збігом? Чи, можливо, Козир грає у своїй партії під керівництвом когось, хто має інше кодове ім’я?

Freeman

Друзі, доброго дня, сьогодні ми будемо говорити про великий "ЗЕКхапок", про атомне крадівництво, про велике "бетонівництво". Називайте, як хочете, але по факту маємо ситуацію, коли нинішній діючий президент України напряму, і тепер уже точно можна про це говорити з пруфами (і ми зараз це зробимо), хоче, щоб Верховна Рада проголосувала за схему, яка дозволить "прикарманити" десятки, а то й сотні мільярдів гривень (чи десятки мільярдів доларів) на добудові енергоблоків №3 і №4 Хмельницької АЕС.

Отже, в чому справа? Справа в тому, що буквально у вівторок, 11 лютого, першим питанням у порядку денному Верховної Ради стоїть голосування за дозвіл на викуп у Болгарії двох недобудованих російських реакторів, щоб потім їх встановити на Хмельницькій АЕС. Мало того, відповідні структури вже замовили переоцінку цього процесу, бо попередня була десятирічної давнини. Цікаво, звідки раніше бралися цифри і як узагалі можна було говорити про добудову, якщо не було свіжої оцінки? Але кого це цікавить? Це ж Галущенко, Котін, і їхній куратор Тимур Міндіч — особистий друг Зеленського і бізнес-партнер по "Кварталу 95".

Просто щоб ви розуміли, друзі. Суть схеми вкрай проста. Ми купуємо недобудовані російські реактори, які потім встановлюються на Хмельницькій АЕС. Далі довго і нудно їх будуємо, отримуючи величезну маржу на бетоні, на "йоршиках" у туалетах за 1.5 тисяч гривень для будівельників. Я не жартую — це вже реальні цифри з Prozorro. Це не якісь вигадки. У результаті маємо ще одну схему, на якій знову Офіс Президента рубає кеш, такий самий, як перед війною на "великому будівництві" доріг.

Одразу зазначу важливий момент. Я є величезним прихильником розвитку нашої атомної індустрії. Вважаю, що нам треба будувати нові АЕС, треба будувати нові реактори — чим більше у нас енергії, тим краще. На жаль, широкомасштабне вторгнення російських тварей зробило Україну енергодефіцитною державою, передусім через втрату потужностей Запорізької АЕС. Нагадаю, це була найбільша АЕС у Європі: шість реакторів, і зараз всі вони заглушені. Навіть якщо ЗАЕС буде повернута Україні, після руйнування Каховського водосховища у кращому разі там можна буде запустити лише два реактори. Це не моя оцінка, а думка провідних експертів енергетичної галузі, таких як Ольга Кошарна, Олександр Харченко та іншіх.

Отже, маємо сумну реальність: Україна — енергодефіцитна країна. Тим більше, що рашисти вже три роки б’ють по нашій енергетиці: ТЕЦ, ГЕС, магістральні підстанції. Це вже ні для кого не секрет.

Але далі починаються нюанси. І те, як нинішня влада, особисто Зеленський, хоче "добудувати" ці реактори, говорить про те, що мова йде не про добудову і не про важливий енергетичний проєкт. Ні. Це черговий розпил бабла і "трендьож" у стилі "мільйон дерев". Розумієте?

Тепер про пруфи

На днях відбувся черговий огидний акт брехні. Причому настільки у них слина капає на цей проєкт, що вони вже готові брехати в усьому і завжди. Пам'ятаєте попередній скандал у грудні, коли Галущенко брехав, що нібито гроші на добудову Хмельницької АЕС дадуть європейці та американці? Тоді цей законопроєкт не вдалося проштовхнути через Верховну Раду, бо брехню розкрили. Європейці, звісно, жодних грошей давати не збиралися, бо з якого дива? Тоді Галущенко особисто попався на брехні перед послом ЄС в Україні пані Матерновою. Коли у Верховній Раді його прямо запитали про цю брехню, він не знайшов нічого кращого, ніж назвати пані Матернову "дрібним клерком". Думаю, цей скандал ви пам’ятаєте.

Але тепер бреше вже особисто Зеленський. Щоб ви розуміли рівень ставок, які зростають. Нещодавно Зеленський у своєму відеозверненні (вечірньому гундосику) не знайшов часу, щоб прокоментувати напади на військовослужбовців ТЦК, вибухи в ТЦК, але знайшов можливість особисто звернутися до депутатів з вимогою проголосувати за цю оборудку.

І що він сказав? Що нібито керівник МАГАТЕ Гроссі підтримав добудову цих реакторів. Це була настільки тупа брехня, що вже наступного дня Гроссі випустив заяву: ні МАГАТЕ, ні він особисто ніколи не говорили про підтримку добудови реакторів. МАГАТЕ займається лише питаннями ядерної безпеки, і все, що їх цікавить у цьому процесі, — це дотримання норм безпеки, якщо добудова таки відбудеться. Крім того, він зазначив, що цей випадок безпрецедентний, адже йдеться про проєкт, який стояв законсервованим понад 30 років, і його намагаються відновити з використанням беушного, недобудованого реактора.

Зеленський збрехав, зманіпулював — але це, власне, його друга натура, тож нічого нового. Проте факт залишається фактом: вони так хочуть проштовхнути цю схему, бо розуміють, що вона ще крутіша за крадіжки на військових закупівлях. Там крадуть разово, а тут можна роками стріч бабло. Ба більше, навіть після того, як Зеленський піде з посади, схема працюватиме, генеруючи мільярди.

Що ж саме хоче пролобіювати Зеленський із Галущенком? Йдеться про суто російські реактори, які Болгарія купила ще у 2000-х, коли збиралася будувати АЕС, але згодом відмовилася від цього проєкту. Ці реактори вже понад 10 років лежать на складі. І що найцікавіше: болгарський парламент ухвалив рішення, що їх не можна продати дешевше, ніж було заплачено росіянам.

Росіянам за їхню побудову свого часу заплатили приблизно 600 млн доларів. Проте нещодавно провели новий аудит, і тепер Україна має їх викупити не за 600 млн, а за 1,1 млрд доларів.

Ви скажете: Нічого собі! Просто взяли й накинули ще половину вартості! Саме так, друзі. Якась аудиторська контора (яку ніхто не знає і перевірити її нереально) раптом вирішила, що тепер ці реактори коштують майже вдвічі більше. Виходить, що ми не просто збираємося викупити російські беушні реактори, а ще й переплатити за них у два рази більше.

І ось що цікаво: за болгарським законодавством 600 млн доларів із цієї суми справді мають надійти до бюджету Болгарії. А от куди подінеться решта 500 млн доларів — питання відкрите. І вибачте за мій цинізм, але у мене немає жодного сумніву, що саме тут і закладена основна корупційна маржа. Це саме ті гроші, які осідають у кишенях бенефіціарів цієї оборудки — Галущенка, Котіна, Міндіча.

Міндіч — це всього лише аватар Зеленського. Бо вперше саме Зеленський публічно вписався за цю схему і чітко заявив, що вона має бути реалізована. Чому така терміновість? Все просто: часу мало. Треба встигнути і на вибори зібрати бабло, і на чорний день відкласти. Тому всі ці показушні "правові процедури", "експертизи", "погодження" тепер просто не працюють. Їм потрібно швидко і миттєво, бо пізніше часу вже не буде.

Як бачите, всі оті маніпуляції, "ай-ай-ай, ми ж по закону", закінчилися. Тепер Зеленський прямо вимагає через шантаж, брехню, маніпуляції, але вимагає проголосувати за цю схему. І гроші йому потрібні прямо зараз, у найближчі кілька місяців.

А тепер просто прикинемо логіку.

Окей, вони розповідають про "енергонезалежність", "нам потрібна електроенергія". Але навіть мінімальний строк добудови цих блоків — 5-7 років. Це якщо все буде ідеально, без затримок, без корупції (хоча хто в це вірить?).

Ми ж говоримо про будівництво АЕС — один із найскладніших процесів у світі. Будь-яка помилка може призвести до нової Фукусіми або Чорнобиля.

Навіть якщо ці російські реактори сюди довезуть, навіть якщо їх якось встановлять, як вони працюватимуть? Усі реактори в Україні зараз переводять на паливо Westinghouse, а цей російський "металобрухт" ще невідомо, чи можна взагалі адаптувати під західне паливо. Але Галущенко та Зеленський вже розповідають американцям, що, мовляв, "спокійно, ми туди тільки американське паливо поставимо".

Що кажуть експерти? Мінімальний термін введення в експлуатацію — 7-8 років. Але якщо врахувати реальні темпи добудови АЕС у світі — 10 років. Це реалістичний сценарій.

І ось ключове питання: до якого енергонезалежного майбутнього тут готують Україну?

Навіть якщо Зеленський буде переобраний на другий термін, він не досидить до моменту, коли ці реактори реально запрацюють. Тобто всі ці розмови про "енергонезалежність", "стабільність" — це чистий фейк.

Зараз, коли у нас проблема з електроенергією, коли її не вистачає, вони просувають проєкт, який дасть ефект не раніше ніж через 10 років. Це ж просто маразм!

Чи треба добудовувати Хмельницьку АЕС? Можливо, треба. Але скажіть мені, будь ласка, коли у нас фронт ледь тримається, коли нам конче необхідно робити ракети, дрони, платити зарплати військовим, коли у нас щоденні втрати і тотальна нестача ресурсів, нам дійсно треба віддати мільярди доларів на щось, що дасть ефект не скоро? Де тут логіка з точки зору економіки воєнного часу?

І найголовніше. Про корупцію, думаю, повторювати не треба. Але нагадаю ще раз: йоршики по 1500 грн — це вже реальність. Уявляєте, скільки вони "намутять" на бетоні? Будівництво — це ідеальна сфера для відмивання грошей. Красти на АЕС ще зручніше, ніж на дорогах.

А як Зеленський і його команда вміють красти на дорогах, ми чудово пам'ятаємо. Достатньо згадати 2021 рік, коли на "Велике будівництво" вгатили понад 100 млрд грн, розпиливши їх на завищених цінах і схемах. При цьому ще у січні 2022 року Зеленський і його фракція відмовилися виділити нещасні 50 млрд грн на армію. І це було менше ніж за місяць до початку широкомасштабного вторгнення.

Ми ж це пам’ятаємо, правда? Володимире ЗЕКовичу, це нам не завадить пригадати.

Тому якщо хтось досі сумнівається, як саме буде вестись це будівництво, хто буде на цьому заробляти, і наскільки легко на бетоні відмити бабло, то, вибачте, ви або не в цій країні живете, або просто не розумієте, як тут усе працює.

І ще один аргумент — геополітичний.

Жодна країна у світі не додумалася викупити ці реактори у Болгарії.

По-перше, бо вони не нові.

По-друге, бо вони проєктувалися під старий формат станцій, яких більше не будують.

А по-третє, давайте просто подивимося на Зеленського, який на всіх світових майданчиках кричить про санкції, про те, що не можна купувати російське, що треба відмовитися від усього російського.

І що ми бачимо?

Проти російської атомної енергетики немає серйозних санкцій. Проти банків, нафтових компаній — є, а от атомна сфера лишається недоторканою. Україна постійно закликає до санкцій проти "Росатома".

І в цей момент Україна сама збирається витратити 1,1 млрд доларів на російські реактори.

Як це виглядає?

Це не просто треш. Це показує, що слова Зеленського нічого не варті.

Ви уявляєте, що буде 12-13 лютого, коли Зеленський приїде в Мюнхен на безпекову конференцію і почне там знову розповідати про демократію, свободу, санкції, захист світу?

Там будуть Кіт Келлог, Джей Ді Венс, можливо, навіть сам Трамп. І всі ці люди чудово знають, що Україна щойно купила російські реактори за завищеною ціною.

Як ви думаєте, наскільки серйозно вони будуть сприймати Зеленського?

Наскільки вони будуть йому довіряти?

Наскільки зросте їхнє бажання допомагати Україні?

Ось такими оборудками Зеленський персонально підриває довіру до України. Бо після того, як він особисто вписався за цю схему, ми маємо називати речі своїми іменами.

Це не просто якась "економічна ініціатива".

Це відверта корупційна оборудка на мільярди доларів.

Насправді, вони зводять нанівець всю нашу боротьбу. Всі три роки широкомасштабного вторгнення, вся героїчна боротьба українського народу, найкращої частини цього народу – тих, хто в силах оборони воює проти російських мразій, – все це ставлять під загрозу.

Бо жадібність.

Жадібність маленького, дрібного ляльочника – це головна визначальна риса цієї людини. Це і про нього, і про його вірного помічника Єрмака.

Правда – не в словах.

Не в тому трьопі, який ллється щоденно. Не в медійному болоті, яке поширює його брехню.

Правда – у вчинках.

Якщо хтось думає, що американці цього не бачать, що вони не розуміють, що відбувається, то це величезна помилка. Вони не живуть в Україні, не є українцями, але бачать усе дуже добре.

Коли вони ухвалюють рішення, вони виходять не зі слів, а з фактів. Вони бачать цю людину і зграю жадібних уродів, які оточили його. Вони бачать, як ці персонажі ховають свої справжні мотиви за красивими словами.

Бо правда проста.

Це не про енергетику.
Це не про незалежність.
Це не про майбутнє України.

Це – про гроші.

Просто треба встигнути урвати поки є мінімальна можливість хоч щось витиснути з цієї країни, яка стікає кров’ю, грошима, часом.

Якого у нас нема.

І суверенітетом, який витікає.

Бо неможливо бути суверенною країною, якщо твій президент бреше своїм союзникам в очі.

Бо неможливо добитися підтримки від партнерів, якщо між твоїми словами і реальними діями прірва.

Те, про що ми тут можемо лише здогадуватись, для західних політиків – відкритий лист, де все чітко написано.

Болгарія – член ЄС і НАТО.

Всі ці оборудки, про які ми говоримо – абсолютно очевидні.

І тут риторичне питання:

Як після цього ми хочемо, щоб до нас ставилися?

Тим більше, що Зеленському вдалося зробити найгірше – тепер у світі слово "Україна" = "Зеленський".

І це найстрашніше, що сталося за ці три роки.

Бо поки світ буде думати, що Україна – це Зеленський, у нас немає жодного шансу на нормальне закінчення цієї війни.

Якщо сумніваєтесь – просто копніть глибше в цю аферу з "атомним кидаловом".

Бо інакше це не назвеш.

І найголовніше – зараз триває важливий збір на оптоволокно для центру підготовки операторів БПЛА "Крук".

Прошу кожного, хто має можливість, долучитися.

Так, це не дрон, не РЕБ і не броньована машина, яка одразу поїде на передову.

Але це не менш важлива справа.

Бо саме навчання операторів – це те, що дає результат не на один день, а на місяці та роки вперед.

Це те, що збільшує шанси наших захисників повертатися живими.

Війна – це не лише зброя. Це люди, їхній досвід, знання і підготовка.

І якщо ми самі не вкладемося у це, ніхто не зробить цього за нас.

Тому, друзі, кожна гривня – це внесок у перемогу.

Долучайтеся. Підтримуйте. Поширюйте.

Бо сила оборони – це наша єдина гарантія майбутнього.

Freeman

Останнім часом увагу громадськості привернуло рішення Комітету Верховної Ради з питань регламенту, який рекомендував відсторонити Петра Порошенка від участі у пленарних засіданнях парламенту на шість місяців.

Ця пропозиція виникла після інциденту, в якому Порошенко нібито образив депутата фракції "Слуга народу" Богдана Яременка. Проте деякі депутати, зокрема Нікіта Потулаєв, висловили занепокоєння, що таке тривале відсторонення може бути сприйняте у Європі як надмірне покарання, і запропонували скоротити термін до трьох днів.

Петиція про санкції проти Порошенка

Паралельно на офіційному сайті президента України була зареєстрована петиція з пропозицією запровадити санкції проти Петра Порошенка. Автори петиції стверджують, що його діяльність завдала суттєвої шкоди національним інтересам України. Як підстави для санкцій вказуються його участь у створенні Партії регіонів, робота в уряді Миколи Азарова, зв'язки з представниками Російської православної церкви та ведення бізнесу, який, за твердженням авторів, продовжував сплачувати податки в РФ навіть після початку війни.

Чому санкції не вводять проти інших колишніх "регіоналів"?

Виникає питання: чому аналогічні санкції не застосовуються до інших колишніх членів Партії регіонів, зокрема деяких депутатів від "Слуги народу" та ОПЗЖ, багато з яких мають безпосередні корені у Партії регіонів?

Серед таких політиків можна назвати:

Юрій Бойко
Сергій Льовочкін
Вадим Новинський

Колишні "регіонали" в оточенні Зеленського

У найближчому оточенні президента Володимира Зеленського присутні особи, які раніше були пов’язані з Партією регіонів. Це викликає занепокоєння частини суспільства щодо можливого впливу колишніх "регіоналів" на чинну політику країни.

Наприклад:

Олег Татаров: призначений заступником керівника Офісу президента України. У період президентства Януковича очолював Головне слідче управління МВС і був пов'язаний з Партією регіонів.
Сергій Шкарлет: виконував обов’язки міністра освіти та науки України. Раніше намагався стати депутатом від Партії регіонів, а пізніше — від "Блоку Петра Порошенка".
Артем Культенко: народний депутат від партії "Слуга народу", заступник голови фракції. Згідно з розслідуванням "24 каналу", Культенко пов’язаний з Романом Солодким, активним членом Партії регіонів та керівником громадської організації "Громадянський корпус".
Дмитро Разумков: колишній спікер Верховної Ради IX скликання. З 2006 по 2010 рік був членом Партії регіонів і працював помічником народного депутата Валерії Матюхи.
Олександр Корнієнко: керівник виборчого штабу партії "Слуга народу". Згідно з даними руху "Чесно", у Верховній Раді V скликання працював помічником голови фракції Партії регіонів Олександра Єфремова.

Навіть Андрій Єрмак, який формально не був членом Партії регіонів, протягом трьох скликань Верховної Ради (V, VI, VII) працював помічником народного депутата України від Партії регіонів Ельбруса Тедєєва.

Зв'язки Зеленського з Януковичем та антимайданом

Цікавий також факт, що сам Володимир Зеленський раніше зізнавався у своїх зв’язках із Віктором Януковичем. В одному з інтерв’ю він розповідав про свої візити до Януковича "побухати". Крім того, Зеленський у ті роки відкрито підтримував Антимайдан.

Бізнес-активи Володимира Зеленського та "Кварталу 95" в Росії

Згідно з розслідуванням RT, в Росії продовжують діяти та отримувати прибутки компанії ТОВ "Грін Філмс" і "Платінумфілм", засновані Володимиром Зеленським та його партнерами у 2012 році.

Ці компанії займаються дистрибуцією, прокатом і отриманням ліцензійних відрахувань від гумористичних шоу та фільмів студії "Квартал 95".

За даними Росстату, у 2020 році виручка "Грін Філмс" склала 55,7 млн рублів.

Обидві компанії належать кіпрському офшору Green Family LTD, який до початку президентської кар'єри Зеленського частково належав йому особисто.

Крім того, за даними видання The Bell, Зеленський через Green Family LTD володіє трьома кінокомпаніями у Росії:

"Вайсберг Пікчерс"
"Платінумфілм"
"Грін Філмс"

Ці компанії продовжують працювати на російському ринку та платити податки у бюджет РФ.

Нерухомість в окупованому Криму

У 2013 році, до анексії Криму, дружина Володимира Зеленського, Олена, придбала квартиру в Лівадії (Ялта) площею 129,8 м². Після 2014 року ця нерухомість опинилася на території, контрольованій Російською Федерацією. І сім'я Зеленських продовжує сплачувати податки до бюджету РФ.

Показ фільмів і серіалів "Кварталу 95" на російському телебаченні

Продукція студії "Квартал 95", зокрема популярний серіал "Свати", продовжує транслюватися на російському телебаченні. Володимир Зеленський раніше заявляв, що не готовий відмовитися від роялті, отриманих за показ цих проєктів.

Питання про "бізнес на крові" та можливі санкції

З огляду на триваючу агресію Росії проти України, співпраця з російськими компаніями та отримання доходів від бізнесу в РФ викликають серйозні етичні питання. Деякі критики називають таку взаємодію "бізнесом на крові", маючи на увазі, що отримання прибутку від країни-агресора є неприпустимим.

Однак на даний момент немає інформації про плани запровадження санкцій проти Володимира Зеленського або студії "Квартал 95" за їхні бізнес-активи в Росії та окупованому Криму. Питання про застосування санкцій до українських громадян і компаній, які ведуть бізнес із Росією, залишається відкритим і потребує подальшого обговорення на державному рівні.

Таким чином, ситуація з бізнес-активами президента України та його оточення в Росії та окупованому Криму піднімає важливі питання щодо допустимості такої співпраці в умовах триваючого конфлікту. Суспільство очікує прозорості та чітких відповідей від керівництва країни з цього приводу.

То скільки це буде тривати?

Коли ж нарешті введуть санкції проти інших учасників Партії регіонів або їхнього молодіжного руху?

Чому до санкційних списків не потрапляють колишні "регіонали", які зараз засідають у Верховній Раді та працюють в уряді? Чому депутати від "Слуги народу", які мають зв’язки з Партією регіонів, продовжують свою діяльність, тоді як опозиційні політики зазнають репресій?

Коли Зеленський особисто понесе відповідальність за "торгівлю на крові"?

Володимир Зеленський продовжує отримувати доходи від бізнесу в Росії. Незважаючи на війну, його проєкти залишаються комерційно успішними на території країни-агресора. Серіал "Свати" транслюється на російських телеканалах, а продукція "Кварталу 95" приносить прибутки в РФ. Ба більше, нерухомість Зеленського в Криму залишається оформленою на його сім’ю, а податки за неї справно надходять у російський бюджет.

Де санкції проти студії "Квартал 95"? Де розслідування щодо фінансових потоків Зеленського, які він не спрямовує на ЗСУ, а акуратно ховає в криптогаманцях?

Замість того, щоб дійсно вкладати свої мільйони в захист України, він їздить світом, просить, просить, просить. Кожен його новий візит – це як чергова сцена з затягнутого спектаклю, де він грає роль бідного президента воюючої країни.

Якщо чесно, Зеленський мені нагадує дівку з порнофільму, яка готова приймати з будь-якого боку і в будь-якій кількості.

Наслідки відсторонення опозиції від політичного процесу

Коли влада приймає рішення про відсторонення опозиційного лідера або представників опозиції від політичного процесу, це може мати серйозні політичні та міжнародні наслідки.

1. Послаблення демократії та зростання авторитаризму

Відсторонення опозиціонерів від засідань парламенту або інших державних органів розцінюється як задушення політичного плюралізму.
Це може свідчити про перехід до авторитарної моделі правління, де влада придушує незгодних замість політичної конкуренції.
Подібні кроки часто здійснюють лідери, які бояться втратити контроль, як це було у Венесуелі при Мадуро чи в Росії при Путіні.

2. Втрата довіри міжнародних партнерів

Країни Заходу та міжнародні організації, такі як ЄС, ООН та ОБСЄ, стежать за дотриманням демократичних норм.
Якщо опозицію відсторонюють від процесу ухвалення рішень, це може призвести до загострення відносин із союзниками, а також до зниження політичної та економічної підтримки.
Приклад: Угорщина Орбана зазнала критики та санкцій з боку ЄС за тиск на незалежні ЗМІ та опозицію.

3. Послаблення інституту виборів

Якщо правляча влада позбавляє опозицію голосу, то вибори втрачають свою легітимність.
Без реальної політичної конкуренції зникає механізм зміни влади, що веде до формування довгострокової монополії однієї партії або групи осіб.

4. Удар по інвестиційному клімату та економіці

Політична нестабільність та ознаки авторитаризму відлякують іноземних інвесторів.
Як наслідок, економіка починає стагнувати, а фінансова допомога з боку міжнародних організацій може бути призупинена.

5. Посилення корупції та зловживання владою

Відсторонення опозиції дає правлячій еліті карт-бланш на політичні репресії та корупційні схеми.
Без опозиційного контролю ухвалюються закони, вигідні виключно владі, а механізми підзвітності руйнуються.
Приклад: у Росії після знищення незалежної опозиції влада остаточно узурпувала всі ключові сфери, а корупція стала нормою.

Чи рухається Україна в бік авторитаризму?

Відсторонення Петра Порошенка на 6 місяців від роботи в парламенті – це тривожний сигнал, особливо на тлі війни, коли демократія має бути сильнішою, а не слабшою.
Якщо влада продовжить переслідування опозиції, це може:
Призвести до міжнародного скандалу та послаблення підтримки Заходу.
Дестабілізувати внутрішню ситуацію та викликати нову хвилю протестів.
Підірвати довіру до уряду та дати підстави вважати Україну не демократичною державою.

Іронія в тому, що Зеленський, який так гучно звинувачує Росію в авторитаризмі, сам копіює дії Путіна, знищуючи своїх політичних противників.

Freeman

Кабінет Міністрів розглянув петицію із закликом запровадити санкції РНБО проти колишнього заступника голови адміністрації Януковича Андрія Портнова. Уряд повідомив, що не виявив підстав для їх запровадження. Якою була відповідь уряду на петицію?

Шмигаль повідомив, що Міністерство економіки разом із Міністерством внутрішніх справ, Міністерством закордонних справ, Міністерством юстиції, поліцією, Бюро економічної безпеки, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро, Службою безпеки та Офісом генпрокурора отримали доручення розглянути петицію та надати висновки.

У результаті Міністерство економіки встановило, що петиція не містить обставин, які можна вважати підставами для запровадження санкцій відповідно до закону.

Також Шмигаль зазначив, що рішення США щодо санкцій не є визначеним законом підставою для застосування санкцій.

Крім того, в уряді зазначили, що петиція не містить відомостей, які б свідчили про терористичну діяльність Портнова, як це визначено в законі "Про боротьбу з тероризмом", що могло б розглядатися як підстава для запровадження санкцій.

МВС, Національна поліція, БЕБ, Національне антикорупційне бюро, СБУ повідомили Міністерство економіки про відсутність на даний момент інформації щодо наявності підстав для застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до зазначеної в петиції фізичної особи, – йдеться у відповіді.

У Кабміні зазначили, що особи, які мають інформацію, що може вказувати на вчинення кримінального злочину, мають право звернутися до правоохоронних органів із заявою.

Що відомо про Портнова

Андрій Портнов обіймав посаду радника першого заступника голови Адміністрації президента Віктора Януковича в період з 2011 по 2014 рік. У 2014 році він виїхав з України, деякий час перебував у Росії, а потім переїхав до Відня. Портнов виступав за амністію для "беркутівців" та розслідування проти учасників Євромайдану.

У березні 2014 року ЄС запровадив санкції проти 18 українських громадян, яких підозрювали у незаконному привласненні державних коштів та порушенні прав людини, серед яких був і Портнов. У березні 2015 року санкції були продовжені, але Портнова виключили зі списку.

У березні 2018 року СБУ порушила справу про державну зраду щодо Портнова, після чого він подав позов до суду. Згодом справу було закрито.

У травні 2019 року Портнов повернувся в Україну після п'ятирічної відсутності, а в грудні 2021 року на нього були накладені санкції США.

Кримінальні справи проти Петра Порошенка

Портнов ініціював низку кримінальних проваджень проти п'ятого президента України Петра Порошенка. Зокрема, він звинувачував Порошенка у можливому ухиленні від сплати податків під час купівлі-продажу телеканалу "Прямий". Також Портнов подавав заяви щодо можливих правопорушень Порошенка, пов'язаних із призначенням суддів та іншими питаннями.

Станом на лютий 2025 року жодна з цих справ не дійшла до суду, і обвинувачення не були доведені.

Звинувачення у причетності до розстрілів на Майдані

Андрія Портнова звинувачували у причетності до розстрілів протестувальників під час Євромайдану. Зокрема, його підозрювали у підготовці "диктаторських законів" 16 січня 2014 року, які обмежували права та свободи громадян. У лютому 2014 року Генеральна прокуратура України видала запит на його затримання у зв'язку з підозрою у причетності до масових вбивств активістів у центрі Києва.

Freeman

Віталій Портников — український журналіст, публіцист, політичний оглядач та письменник. Народився 14 травня 1967 року в Києві. Навчався в Московському державному університеті на факультеті журналістики.

Портников відомий як один із провідних аналітиків і коментаторів політичних подій в Україні та за її межами. Він працював з багатьма медіа, зокрема «Радіо Свобода», «BBC», «НВ», та «Espreso TV». Його статті та огляди публікуються в українських та міжнародних виданнях.

Віталій Портников довгий час був відомий як один із провідних українських журналістів та політичних аналітиків. Його глибокі коментарі та гострі публікації викликали повагу серед колег та читачів. Однак за останні роки, особливо після зближення з офісом президента Володимира Зеленського, його репутація помітно змінилася. Багато хто почав зауважувати, що його коментарі набули явно провладного ухилу, а самі висловлювання — різкість, що межує з маніпуляцією.

Одним із найбільш скандальних висловлювань Портникова стала фраза:
Валіза-вокзал-Варшава: Портніков шокував заявою про корупцію в Україні

Віталій Портников

"Якщо тебе хвилює, що у тебе корумпована країна, а не те, що цієї країни скоро не буде, то валіза, вокзал, Варшава, і не мороч нікому голову."

Це висловлювання викликало хвилю обурення серед українців. По суті, Портников запропонував тим, кого турбує корупція, залишити країну, залишивши проблему невирішеною. Такий підхід виглядає особливо цинічно в умовах, коли корупція залишається однією з головних загроз існуванню держави. Адже саме корупція підриває довіру громадян, руйнує інститути і маргіналізує зусилля суспільства у боротьбі з агресією.

Про російськомовних українців

Портников. Аргументы

В одному зі своїх інтерв'ю Віталій Портников заявив, що російськомовні українці повинні зрозуміти, що їхня мова є інструментом "руського міра":

"Російська мова в Україні — це зброя Росії."

Ця заява викликала значну критику, оскільки багато українців, які захищають країну на фронті, спілкуються російською. Варто зазначити, що сам Портников має два блоги на YouTube: один веде українською мовою, а другий — повністю російською. Крім того, він бере інтерв'ю у росіян, зокрема так званих "хороших руських", що ставить під сумнів послідовність його позиції та викликає запитання у суспільства.

Корупція та війна: цинізм висловлювань

Якщо слідувати логіці Портникова, громадяни повинні змиритися з крадіжками, оскільки війна і так забирає занадто багато ресурсів. Таке ставлення можна висловити простими словами: поки наші рідні гинуть в окопах, мільярди крадуться, і нас це не повинно хвилювати. Але правда в тому, що саме корупція — одна з причин, через яку майбутнє країни опиняється під загрозою. Якщо влада замість того, щоб захищати державу, займається розкраданням її ресурсів, то така країна дійсно приречена. Таким чином, слова Портникова швидше виглядають як захист чинної влади і спроба виправдати її провали.

А в мене для Портникова є інша саркастична антитеза: Подобається корупція? Продався владі – валіза, етап, хата.

"Лицарі та аристократи": маніпуляція історією

Іншим яскравим прикладом спірних висловлювань Портникова став його коментар про війну та роль еліт у Середньовіччі:

Як солов'йов з москви використав ідіотів в Україні проти #Портникова

Віталій Портников

У середньовіччя теж купували лицарям лати, зброю. І це було дуже дороге задоволення. Тому, до речі, воювала аристократія, а не прості люди. У простих людей не було грошей, щоб воювати за власну державу. Це взагалі була не їхня справа. Тому що це було дуже дороге задоволення — захист Вітчизни. Прості люди почали воювати по суті вже в наші з вами часи. З примусу у великих імперіях, і з обов’язку після Великої Французької революції.

Тому що "якщо ви хочете рівноправ’я, тоді державу будуть захищати не аристократи, тому що ви їх гільйотинували, ви сказали, що Франція належить вам, тому ви маєте йти на фронт всі". От коли зараз кажуть, що мають воювати діти депутатів, і після цього вони підуть. Ні, любі. Це демократична держава. В демократичній державі за державу гине проста людина. Якщо ми хочемо, щоб за державу гинули аристократи, ми маємо жити у феодальній державі, як це було до Великої Французької революції

За бажання бути рівними треба платити, в тому числі і власним життям. А якщо ти не хочеш рівності, ти не платиш, ти собі спокійно займаєшся своїми справами на полі, а якась інша людина одягає ці свої лицарські принади і йде воювати з іншим лицарем. Тому що вона воює за власність. За свою землю і за тебе. Бо ти теж його власність. Вона захищає свою власність: тебе, корову і землю. А якщо ти не корова і не будинок, то ти маєш бути поруч

Ці слова викликали хвилю критики не лише за їх цинічність, але й за грубі помилки в інтерпретації історії. Журналісти та історики зауважили, що Портников маніпулює фактами. Владислав Гулевич, історик-медієвіст, вказав на очевидні неточності та спрощення в його тезах.

По-перше, у Середньовіччі участь простолюдинів у війнах було звичним явищем. У складі феодальних загонів були не лише аристократи, але й селяни, а також міські ополченці. Простолюдини часто складали основу великих армій. Наприклад:

Англійські лучники, завдяки яким армія Генріха V здобула перемогу під Азенкуром, були простими людьми, а не елітою.
Португальське народне ополчення відіграло ключову роль у битві під Лісабоном 1147 року.
У Швейцарії селяни, озброєні піками, ставали основою армії, яка протистояла лицарським загонам.

По-друге, саме згадування про "державу" в контексті Середньовіччя є анахронізмом. Простолюдини не воювали "за свою країну", як це розуміється сьогодні. Їх участь у війнах визначалась зовсім іншими мотивами: захистом своєї громади, міста або особистою залежністю від феодала.

Таким чином, історичні алегорії Портникова виглядають непереконливо. Це швидше спроба емоційної маніпуляції, ніж аргументоване пояснення.

Нездатність зрозуміти контекст

Більше того, його твердження про те, що "у демократичній державі за державу вмирають прості люди, а не аристократи", прозвучали як виправдання того, що еліти України не беруть участі у війні. Це викликало справедливе обурення, адже в умовах повномасштабної агресії всі верстви суспільства повинні бути солідарними. Вимога, щоб діти чиновників, депутатів, багатіїв, державних службовців, а також дітей високопосадовців у військових структурах і правоохоронних органах розділяли долю простих солдатів, — це не повернення до феодалізму, а прояв справедливості!

Критика європейських союзників України

Віталій Портников неодноразово висловлював жорсткі оцінки на адресу країн ЄС, звинувачуючи їх у надмірній обережності та браку реальної підтримки України. Наприклад, він заявляв:

"Для багатьох країн ЄС Україна — це лише буферна зона."

Такі заяви неодноразово викликали обурення, адже вони перекладають провину за складність ситуації на наших міжнародних партнерів, які, починаючи з першого дня повномасштабного вторгнення, надають Україні величезну фінансову, військову та гуманітарну допомогу. Водночас подібні висловлювання виглядають як підігравання Офісу Єрмака-Зеленського, який останнім часом дедалі частіше дозволяє собі критику західних союзників.

Замість того, щоб зосередитися на вдячності та конструктивному діалозі, представники влади їздять до Європи "клянчити" гроші та ресурси, демонструючи поведінку, яка вже починає нагадувати сумнозвісну дівчину з жарту про порнофільми, Ця ситуація вже викликала саркастичні порівняння, де Зеленський із кожним днем усе більше нагадує таку "героїню" своєю залежністю від іноземної допомоги.

Ця стратегія, грає на руку Росії, оскільки спрямована на підрив довіри до України з боку західних партнерів. Чим більше подібної критики звучить на адресу союзників, тим більший ризик скорочення допомоги, що зрештою може призвести до заяв влади про те, що Україна нібито залишилася наодинці з ворогом. Таким чином, створюється наратив, який може бути використаний для виправдання можливих поразок у війні або поступок Росії.

Такі заяви, як і поведінка влади, лише шкодять іміджу України та знижують рівень довіри до нашої держави серед союзників, які, попри всі труднощі, залишаються на боці України у найскладніші часи.

Деградація журналістики

Різкість і некоректність висловлювань Віталія Портникова за останні роки викликали розчарування навіть серед його колишніх прихильників. Замість глибокого аналізу він усе частіше вдається до емоційних маніпуляцій, захищаючи владу від справедливої критики. Скандальні заяви, такі як "валіза, вокзал, Варшава" чи спроба виправдати бездіяльність еліт, демонструють зниження рівня аналітики та викривлення фактів.

Критика на адресу Портникова обґрунтована, і його позиція все частіше сприймається як зручна для влади, а не як незалежна журналістика. Українське суспільство заслуговує на глибокий аналіз і чесний діалог, а не маніпулятивні заяви та спірні історичні алегорії.

А ось що розповів Дмитро Гордон про Віталія Портникова, з яким він особисто знайомий. Це питання йому поставили глядачі блогу.

Гордон о Портникове

Віталій Портников — блискучий журналіст, один із найкращих. Мені він дуже подобається, і це великий плюс. Я знаю його з 1989 року. Ми колись разом публікувалися в одній газеті, яка називалася «Молодь України». Це було видання з величезним тиражем — приблизно 650 тисяч примірників. Уже тоді він їздив до Москви й писав репортажі зі з’їздів народних депутатів.