Зеленський вирішив, що президентство — це як КВК, і з цього дурня сміється вже весь світ.

D3f4ult

Президент України Володимир Зеленський знов не задекларував свою віллу в Італії у декларації за той рік. Маєток площею 413 м², розташований у районі Вітторія Апуана в місті Форте-дей-Мармі, був придбаний ще до президентства і вносився в декларацію за 2018 рік після публічного розголосу. У подальші роки — зокрема, у розпал війни — вілла в деклараціях вже не фігурувала, що формально підпадає під статтю 366-2 Кримінального кодексу України: подання недостовірних відомостей у декларації.

У серпні 2022 року журналісти італійської газети Il Tirreno повідомили, що ця вілла влітку була здана в оренду подружжю громадян Росії, які мешкали в Лондоні. Причиною розголосу стали фотографії, які росіянка опублікувала в соцмережах — вона позувала у парку цієї ж самої вілли. Саме після цього історія отримала резонанс у італійських, українських та світових медіа.

Мер Форте-дей-Мармі Бруно Мурці у серпні 2022 року підтвердив існування цієї нерухомості, пов’язаної з компанією, яка належить Зеленському та його дружині. Він також зазначив, що у сепрпні того року у місті перебували 43 українських біженці, з яких 23 — діти. Декого з них прихистили місцеві родини. Проте вілла, що належала сім’ї українського лідера, пустувала і надана для проживання цим людям не була.

Що важливо: офіційна команда Зеленського намагалася спростувати публікацію, натякаючи на недостовірність. Проте жодної заяви до суду на видання Il Tirreno подано не було, як і не було вимоги видалити публікацію — хоча вона залишалася на сайті відкритою, публічною і не була спростована редакцією. Якщо б інформація справді була фейковою — президент міг би вимагати захисту честі та гідності в суді. Але цього не зробив.

Який із цього висновок?

Президент, який у своїх виступах жорстко засуджував "заробіток на крові", сам здавав елітну нерухомість громадянам країни-агресора в період повномасштабної війни. У 2022 році Зеленський публічно заявляв, що "громадяни РФ не мають права на відпочинок і розваги, поки Росія вбиває українців", та закликав Захід заборонити росіянам туристичні візи. Тим не менш, особисті прибутки — інше питання.

Таким чином, ситуація з віллою — це не просто приклад подвійних стандартів. Це — свідчення розриву між словами і вчинками, між публічною риторикою і приватними фінансовими інтересами.

Тобто склад правопорушення — є. Декларація — неповна. Вілла — є. Гроші — отримані. Але поки є президентський імунітет, справу не відкриють. Проте імунітет не вічний, а якщо Зеленський сам його не закінчить, то йому допоможуть. Ми ж уже закінчували, пам’ятаєте?

Було таке: ще вчора був у Миколи Яновича імунітет, а сьогодні — приїхали автомайданівці, правосєки — і все. Тазом накрилось. Медним. Так і тут буде. Наш таз — завжди напоготові.

І як тільки скасують воєнний стан — зразу буде «тазоприклеювання» до Зеленського. Руки вже, чесно кажучи, самі тягнуться.

D3f4ult

Політична цензура в дії: як Монобанк блокує українців за критику влади

В Україні стався гучний інцидент, який загострив дискусії навколо свободи слова, цензури та зловживання владою. Мова йде про блокування рахунку українського блогера Мирослава Олешка банком Монобанк — український необанк, що обслуговує понад 7 млн клієнтів.

Банківський "бан" за критику влади

Інформацію про блокування оприлюднив сам Олешко: Монобанк не лише скасував його акаунт, а й відмовив у подальшому обслуговуванні. Цитуємо офіційну відповідь банку:

"На жаль, ми не можемо продовжувати ваше подальше обслуговування в нашому банку. У зв'язку з накопиченою інформацією з різних джерел банк ухвалив рішення про відмову у подальшому користуванні нашою карткою".

Причину не вказано, посилаючись на "політику банку". Водночас, жодної офіційної претензії або порушення умов користування з боку Олешка не наведено. Враховуючи, що він активно критикує президента Зеленського, керівника ОП Андрія Єрмака та діяльність ТЦК, напрошується висновок: йдеться про політично мотивовану розправу.

Гороховський, Єрмак і СБУ: хто насправді стоїть за блокуванням

Монобанк очолює Олег Гороховський, публічна особа, наближена до Офісу Президента. Він неодноразово з'являвся у спільних проектах з блогерами, пов’язаними з ОП, брав участь у рекламних кампаніях, де прямо вказувалось на партнерство з СБУ.

До того ж, СБУ — структура, яка у листопаді 2023 року оголосила Олешку підозру в інформаційно-підривній діяльності, незаконному перетині кордону та перешкоджанні роботі ЗСУ. За словами СБУ, Олешко виїхав з України на підставі підробленої медичної довідки та займається публікаціями, що дискредитують призов та ЗСУ.

"Встановлено, що Олешко після підтвердження придатності до військової служби та виклику до ТЦК у серпні 2023 року покинув Україну за підробленою довідкою та публікує матеріали, які шкодять ЗСУ".

Це звинувачення — непідкріплене доказами, а довідка, за якою він виїхав, була офіційно видана державною установою. Жодних вироків щодо людей, які її підписали, чи прикордонників, які її прийняли, немає. Тож говорити про підробку немає підстав.

Критика ТЦК — це "перешкоджання ЗСУ"?

У своїх виступах Олешко критикував не самі Збройні Сили України, а ТЦК — територіальні центри комплектування, які, за численними свідченнями, займаються побиттям, викраденням та примусовим затриманням громадян. Працівники ТЦК — це цивільні особи, і вони не є бойовими підрозділами.

"З працівників ТЦК жодної бригади створити неможливо", — заявив речник Полтавського ТЦК Роман Ітьомін.

Тож критика цих осіб не може кваліфікуватися як "перешкоджання діяльності ЗСУ". Це — свобода слова і публічна оцінка порушень закону. Але навіть така критика в Україні сьогодні ризикує стати кримінально переслідуваною.

Брудна кампанія з дискредитації

Після блокування рахунку проти Олешка була розгорнута масована кампанія дискредитації. Анонімний телеграм-канал, пов'язаний з Офісом Президента, написав:

"Российский пропагандист Олежка ноет, что Монобанк заблокировал его карту. Он работает на российские спецслужбы".

При цьому жодної справи про держзраду не існує, це — вигадка для публічного знищення репутації. Так само й грантове ЗМІ "Новинарня", яке існує за підтримки Європейського фонду за демократію, назвало Олешка "перебіжчиком", тим самим виправдовуючи політичне блокування.

Так виглядає "європейська демократія": грантові ЗМІ стають рупором цензури й переслідувань.

Гороховський — патріот за долари

Цікаво, що сам Гороховський у січні 2022 закликав українців не купувати долари:

"Якщо почнеться війна — долари не врятують. Якщо не почнеться — нагадають про нашу слабкість".

Однак уже за рік він сам рекомендує зберігати кошти саме в доларах та євро, бо гривня не виконує функцію збереження. Така подвійна мораль — не новина для Гороховського.

У листопаді 2023 року він взагалі купив портрет Зеленського на благодійному аукціоні журналіста Михайла Ткача за 150 000 доларів. Цей жест розглядається як спроба "вислужитися" перед владою. І саме тоді було заблоковано рахунок Олешка.

"Я ж заблокував вашого критика Мирослава Олешка. Бачите, який я корисний", — ніби промовляє цей вчинок.

Монобанк

Всупереч твердженням, що Монобанк — лише додаток, варто чітко зазначити:
Монобанк є повноцінним банком, який працює на базі Універсал Банку (його банківська ліцензія), і має всі атрибути класичного банку: рахунки, зобов'язання, клієнтську базу, платіжну інфраструктуру.

Так, клієнти підписують договір з Універсал Банком, а Монобанк — його фронт-енд. Але по факту — це єдиний банк для мільйонів українців. І саме цей банк за вказівкою "згори" може забрати доступ до грошей будь-коли.

Громадянська позиція коштує рахунку

Якщо сьогодні тебе можуть забанити у банку за критику влади — завтра тебе можуть заблокувати всюди: в інтернеті, в житті, в праві на захист. Монобанк створив небезпечний прецедент — використання фінансової системи як інструменту політичного тиску.

Це не демократія. Це — цифровий авторитаризм. І українське суспільство має сказати цьому рішуче "ні". Інакше країна, яка воює за свободу, втратить її остаточно — зсередини.

Закривайте рахунки, не годуйте цензорів. Боріться за право думати і говорити.

D3f4ult

Telegram-канал «Темний Лицар» став одним із найзагадковіших та водночас найскандальніших джерел інформації в українському медіапросторі. Спочатку позиціонуючи себе як незалежний майданчик для політичної аналітики, з часом канал перетворився на інструмент агресивної критики влади. Багато експертів і журналістів вважають, що «Темний Лицар» безпосередньо пов’язаний із колишнім народним депутатом Олександром Дубінським.

1. Історія створення каналу та його рання риторика
Telegram-канал «Темний Лицар» з'явився у середині вересня 2019 року. Спочатку канал швидко здобув популярність серед депутатів президентської фракції «Слуга народу» (СН), зосереджуючись на критиці керівництва фракції, уряду Олексія Гончарука та особисто Володимира Зеленського. Його аудиторія швидко зросла до понад 50 тисяч підписників.

«Темний Лицар» демонстрував глибоку поінформованість у внутрішніх справах фракції СН, часто розкриваючи деталі розподілу грошей за лояльність депутатів, а також критикував рішення уряду та прем'єр-міністра. Особливий акцент ставився на критиці вихідців з офісу BRDO (Better Regulation Delivery Office), зокрема, самого Гончарука.

На початкових етапах канал здобув репутацію об'єктивного джерела інформації. Він часто розміщував інсайди, які підтверджувалися офіційними подіями. Зокрема, «Темний Лицар» публікував інформацію про внутрішні наради у фракції, кадрові рішення та підкилимні ігри. Канал також активно коментував призначення в уряді, що додавало йому авторитету серед депутатів СН.

2. Вплив на внутрішню політику «Слуги народу»
«Темний Лицар» фактично став медіа-путівником для багатьох депутатів від «Слуги народу», особливо для новачків, які не мали політичного досвіду. Його повідомлення часто обговорювалися в кулуарах Верховної Ради, а деякі депутати навіть цитували його у своїх виступах. Це створювало унікальну ситуацію, коли анонімний канал мав вплив на прийняття рішень у правлячій фракції.

Згодом канал почав активніше критикувати прем'єр-міністра Олексія Гончарука та його оточення. Особливо жорсткі випади стосувалися тих, хто прийшов до уряду з офісу BRDO. «Темний Лицар» натякав на корупційні схеми, некомпетентність і відсутність політичної відповідальності цих осіб.

3. Медіа-кілерство та скандальні публікації
«Темний Лицар» прославився своїм агресивним стилем подачі інформації. Канал не гребував особистими образами, сексистськими жартами та навіть відвертими інсинуаціями. Наприклад, він висміював молодих депутаток від СН, таких як Роксолана Підласа та Єлизавета Ясько. Їх зображували у негативному світлі, а подекуди навіть принижували їхню професійну репутацію.

Канал також критикував Давида Арахамію, лідера фракції СН. «Темний Лицар» звинувачував його у маніпуляціях із бюджетними коштами, використанні адміністративного ресурсу та «торгівлі голосами» під час важливих голосувань у Раді. Багато з цих звинувачень не мали підтвердження, але інформаційний шум створював відчуття постійних скандалів у партії.

4. Зміна риторики після арешту Олександра Дубінського
Різка зміна риторики каналу відбулася після арешту Олександра Дубінського у 2023 році. Спочатку «Темний Лицар» обережно коментував цю подію, проте згодом перейшов до відвертої критики влади. Після арешту Дубінського канал почав активно просувати ідею, що його ув'язнення — це політичне переслідування з боку Офісу Президента.

Канал відкрито звинувачував Зеленського та його оточення у корупції, узурпації влади та зраді національних інтересів. «Темний Лицар» публікував документи, які нібито підтверджували незаконні дії ОП, а також пропагував ідею протестів проти чинної влади.

5. Підозри щодо зв'язку з Дубінським
Офіційно Олександр Дубінський не визнавав своєї причетності до каналу «Темний Лицар», але численні докази вказують саме на нього. Після його арешту канал неодноразово виступав на його захист, висміюючи офіційні заяви правоохоронців та звинувачуючи їх у виконанні політичного замовлення.

Багато журналістів і експертів відзначають, що стиль повідомлень каналу дуже схожий на риторику самого Дубінського. Канал також часто публікував інформацію, яку міг знати лише інсайдер у політичних колах, яким Дубінський, безсумнівно, був.

6. Інструмент політичного тиску чи незалежне джерело?
«Темний Лицар» залишається одним із найбільш впливових Telegram-каналів в українському політичному просторі. Його здатність формувати громадську думку та впливати на внутрішні процеси у провладній фракції робить його потужним інструментом політичного тиску. Чи є він дійсно незалежним джерелом інформації, чи лише рупором у руках Дубінського та його союзників, залишається відкритим питанням.

Проте вже зараз можна стверджувати, що діяльність каналу «Темний Лицар» суттєво вплинула на політичний ландшафт України, сприяючи посиленню розколу у правлячій партії та створюючи підґрунтя для нових політичних проєктів. У разі повернення Дубінського до активної політики, цей канал може стати його головним медіа-інструментом для мобілізації протестних настроїв у суспільстві.

D3f4ult

Олександр Дубінський, колишній народний депутат України, журналіст та медійний діяч, відомий своїми скандальними заявами та неоднозначною діяльністю. Його політичний шлях характеризується різкими поворотами — від підтримки влади до гучного переходу в опозицію. Проте за лаштунками політики залишаються тіні кримінального минулого та численні зашквари, які варто розглянути детальніше.

Ранній етап кар'єри: журналістика та скандали
До приходу в політику Олександр Дубінський працював журналістом, зокрема на телеканалі «1+1», який належить олігарху Ігорю Коломойському. Його журналістська діяльність неодноразово супроводжувалася скандалами, пов'язаними з маніпуляціями фактами, поширенням неперевіреної інформації та «замовними» сюжетами. Дубінський набув популярності як ведучий програми «Гроші», яка хоч і викривала корупційні схеми, але часто вибірково і з вигідної для власника каналу позиції.
Політична кар'єра та зв'язки з Коломойським
У 2019 році Дубінський був обраний народним депутатом від партії «Слуга народу». Вже тоді ходили чутки, що його кандидатура була просунута Ігорем Коломойським, що фактично робило його «голосом олігарха» у Верховній Раді. За час своєї депутатської каденції він неодноразово виступав із заявами, які захищали інтереси Коломойського, зокрема у справах ПриватБанку та інших фінансових питаннях.
Кримінальне минуле та міжнародні санкції
У 2021 році Міністерство фінансів США наклало санкції на Олександра Дубінського за підозру у втручанні у вибори у США. За даними американських спецслужб, Дубінський разом із іншими проросійськими політиками в Україні сприяв поширенню дезінформації про Джо Байдена та його сина Гантера. Це стало справжнім ударом для української влади та репутації партії «Слуга народу».

Крім того, в Україні проти Дубінського відкривалися кримінальні провадження, пов'язані з можливим відмиванням коштів, незаконними фінансовими операціями та іншими економічними злочинами. Однак, завдяки зв'язкам із Коломойським, тривалий час йому вдавалося уникати серйозних наслідків.

Арешт та тюремне ув'язнення
Незважаючи на спроби уникнути відповідальності, у 2023 році Дубінський був заарештований за звинуваченням у відмиванні грошей та фінансуванні антидержавної діяльності. Слідство встановило, що частина коштів, які він отримував від своїх закордонних партнерів, використовувалася для фінансування акцій протесту та пропагандистських кампаній в інтересах проросійських сил.

Дубінський спробував представити свій арешт як політичне переслідування, однак докази, зібрані правоохоронцями, були досить вагомими. У результаті судового процесу його засудили до декількох років ув'язнення, хоча адвокати намагалися затягнути процес через апеляції та юридичні маніпуляції.

Перетворення на опозиціонера
Перебуваючи у в'язниці, Дубінський різко змінив свою риторику. Він почав позиціонувати себе як опозиціонер та борець за справедливість, публічно звинувачуючи Володимира Зеленського та його оточення у переслідуванні політичних опонентів. Його заяви активно підтримували деякі проросійські медіа, що тільки підсилювало підозри у його зв'язках із Росією.
Телеграм-канал та зміна риторики
Олександр Дубінський активно веде свій Telegram-канал «Dubinsky_pro», де спочатку його риторика відповідала підтримці дій влади, але після відсторонення від «Слуги народу» і санкцій США, його висловлювання стали різко опозиційними. Він почав критикувати владу Зеленського, звинувачувати Офіс Президента у корупції та узурпації влади.
Скандальні законопроєкти
За час свого перебування у Верховній Раді, Дубінський ініціював кілька скандальних законопроєктів. Серед них, зокрема, законопроєкти щодо спрощення умов для бізнесу Коломойського, а також спроби заблокувати або відтермінувати реформи, які не вигідні його патрону. Найбільш відомим став законопроєкт, який фактично мав унеможливити повернення націоналізованого ПриватБанку державі.

Також експерти та журналісти неодноразово вказували на те, що Дубінський може бути автором анонімного Telegram-каналу «Темний Лицар». Цей канал відомий агресивною критикою влади, публікацією інсайдів та розкриттям кулуарних домовленостей. До арешту риторика каналу була більш м'якою, проте після ув'язнення Дубінського повідомлення стали ще більш різкими та спрямованими проти влади.

Після звільнення (якщо це станеться), Дубінський, ймовірно, спробує повернутися в політичну гру, використовуючи образ «жертви режиму». Однак його кримінальне минуле та численні зашквари залишають чимало питань щодо його справжніх мотивів та щирості у боротьбі за права українців.

Олександр Дубінський — це приклад політика, який пройшов шлях від журналіста до проросійського опозиціонера, використовуючи будь-які методи для досягнення власних цілей. Його скандали та кримінальне минуле підривають довіру до його заяв та дій. Чи зможе він повернутися в політику — покаже час, але його репутація вже давно опинилася під тінню сумнівів.

D3f4ult

Яніна Соколова, відома українська журналістка, останнім часом опинилася в центрі скандалів та підозр щодо її можливої співпраці з владою Володимира Зеленського. Хоча раніше Соколова позиціонувала себе як незалежна журналістка та критик влади, останні події свідчать про протилежне.

Хочу показати вам справжнє обличчя журналістки Яніни Соколової, яка розігрує спектакль, нібито вона в опозиції до Офісу Президента, а насправді працює на інтерес Андрія Єрмака. Нещодавно я записував відео про те, що радник голови Офісу Президента Андрія Єрмака, Сергій Лещенко, зробив заяву, що Європейський Союз повинен припинити допомогу українським біженцям, забрати в них усе, щоб змусити їх повернутися в Україну і наповнювати тут державний бюджет.

Після цього Яніна Соколова записала відеовідповідь для Сергія Лещенка, в якому спочатку розкритикувала його заяву і зробила вигляд, що вона нібито проти такої ініціативи влади. Але в кінці відео вона не витримала і підтримала Лещенка, заявивши, що на її думку, біженців дійсно потрібно «чмирити». Вона зазначила, що держава повинна створювати хоча б мінімальні умови для біженців, а вже потім можна «випускати Лещенка», щоб він принижував українців за кордоном.

На мою думку, Яніна Соколова нічим не відрізняється від Сергія Лещенка. Для неї нормально принижувати людей, просто зараз, на її думку, ще не час, а от коли влада зробить хоч щось, то вона із задоволенням разом із Лещенком почне «чмирити» людей.

Що стосується самого Сергія Лещенка, то після своєї скандальної заяви він вийшов в ефір і почав виправдовуватися. Спочатку він наголошував, що як народний депутат він відповідає за свої слова 24 години на добу. Але вже через 15 хвилин заявив, що його слова про біженців – це його особиста думка, а не позиція Офісу Президента. Чергові подвійні стандарти!

Постає питання: яким чином Офіс Президента тримає на посаді радника повністю аморальну людину? Якщо Лещенко перебував у Давосі як приватна особа, то як він туди потрапив, враховуючи заборону на виїзд українців за кордон? Виходить, що для Лещенка закони не писані?

На Заході, якщо публічна особа здійснює аморальний вчинок, її звільняють. Але Лещенка, що б він не робив, тримають на посаді, бо він корисний для Єрмака і Зеленського у поширенні пропаганди.

Далі ситуація стає ще цікавішою. Коли журналіст Юрій Ніколов критикував Зеленського та публікував розслідування щодо корупції в Офісі Президента, до нього додому прийшли «тітушки». Ніколов звинуватив в організації нападу Володимира Петрова, який раніше працював при Януковичу і зараз співпрацює з Єрмаком і Татаровим. Після цього поліція нібито затримала п’ятьох осіб, але вже незабаром їх усіх відпустили без жодних звинувачень. Це була показуха, щоб заспокоїти західні ЗМІ.

Інтерв'ю та риторика на користь влади
Соколова почала демонструвати лояльність до Офісу Президента. Її інтерв'ю з представниками влади здебільшого проходять у м'якому та дружньому тоні, а критика влади звучить все рідше. Особливо це стало помітно після скандальних заяв радника голови Офісу Президента Андрія Єрмака, Сергія Лещенка.
Скандал із підтримкою Сергія Лещенка
Соколова записала відео, у якому спочатку розкритикувала заяву Лещенка щодо українських біженців, але наприкінці фактично підтримала його позицію про необхідність «чмирити» українців за кордоном. Це відео викликало шквал критики у соціальних мережах та підозри щодо її справжньої позиції.
Вибір гостей і тем
У своїх програмах Соколова почала обирати гостей, які підтримують дії влади, а критика на адресу Офісу Президента майже не звучить. Деякі журналісти припускають, що це не випадковість, а продумана редакційна політика, можливо, під впливом фінансової або політичної підтримки.
Відсутність критики корупційних скандалів
Коли в Україні вибухали корупційні скандали навколо представників влади або наближених до Офісу Президента осіб, Соколова або не піднімала ці теми, або коментувала їх дуже обережно. Особливо це стосується розслідувань щодо Андрія Єрмака та його оточення.
Підозри у фінансуванні проєктів
Хоча прямих доказів немає, в медіа-середовищі вже неодноразово з'являлася інформація про можливе фінансування проєктів Яніни Соколової через державні гранти або кошти, пов'язані з Офісом Президента. Такі припущення посилюють сумніви у її незалежності.

Ситуація з Яніною Соколовою викликає багато питань щодо її справжньої позиції та незалежності. Критики звинувачують її у грі на два фронти, коли публічно вона демонструє опозиційність, а насправді може працювати на інтереси влади. Подальший розвиток подій покаже, чи зможе журналістка повернути собі довіру аудиторії та зберегти репутацію незалежного медіа-голосу в Україні.

І ось Лещенко, колишній журналіст, який мав би захищати своїх колег, тепер працює разом із Єрмаком і Татаровим, отримує гроші і, здається, повністю втратив будь-які моральні орієнтири.

D3f4ult

Борислав Береза — український політик, громадський діяч та колишній народний депутат Верховної Ради України VIII скликання, відомий своєю активною присутністю в медіапросторі та соціальних мережах. Останнім часом його діяльність викликає значний інтерес та суперечки в суспільстві.

Виїзд за кордон та суперечливі заяви

У березні 2024 року Борислав Береза виїхав з України через пункт пропуску "Старокозаче" на кордоні з Молдовою і відтоді не повертався. Попри це, він продовжував активно вести свої соціальні мережі, створюючи враження, що перебуває в Україні та бере безпосередню участь у захисті країни. Це викликало обурення серед громадськості, особливо після того, як журналісти вимагали від нього надати докази його присутності в Україні, але він не зміг цього зробити. Спроби опублікувати фотографії, які мали підтвердити його перебування на батьківщині, лише посилили сумніви через невідповідність сезонних деталей на знімках.

Якщо врахувати, що він неодноразово виступав за посилення мобілізації та висміював ухилянтів, його власний відхід у тінь та виїзд за кордон виглядають особливо цинічно.

Власний досвід військової служби

На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Борислав Береза приєднався до лав Збройних Сил України. Він брав участь у бойових діях, зокрема, 21 березня 2022 року разом з іншими підрозділами заходив до Ірпеня під час активних бойових дій. Береза розповідав про інтенсивні обстріли та складні умови, з якими стикалися українські військові під час звільнення міста.

Однак у вересні 2022 року він повідомив про звільнення зі служби через серйозні проблеми із зором. За його словами, ліве око бачило лише на 20%, а праве — менше 20%, що вимагало негайного медичного втручання. Береза зазначив: "Моя варта в ЗСУ закінчилася. Мене списали. Я прийшов солдатом і йду солдатом."

Відмова від мобілізації та конфлікт з військкоматом

У квітні 2022 року, під час перебування на Львівщині, Березі була вручена повістка до військкомату з метою постановки на облік як внутрішньо переміщеної особи. Він відмовився прийняти повістку, аргументуючи це тим, що не є переселенцем і приїхав лише на короткий час. Цей інцидент набув широкого розголосу, оскільки екс-нардеп не лише відмовився виконати законні вимоги, але й звинуватив представників військкомату в діях на замовлення Офісу Президента через його критичні висловлювання на адресу влади.

Суперечливі твердження

Березень 2022 — Береза заявляє, що перебував у лавах ЗСУ та брав участь у боях за Ірпінь.
Квітень 2022 — у Львові йому вручають повістку, що свідчить про його офіційний статус як цивільного.
Вересень 2022 — він оголошує про звільнення з лав ЗСУ через проблеми із зором.

Виникає логічне питання: як може людина, яка, за власними словами, вже служила у ЗСУ в березні, отримати повістку як цивільний у квітні? Якщо він дійсно був у складі військових підрозділів, навіщо йому вручати повістку?

Можливі пояснення

Серед пояснень цієї невідповідності можуть бути наступні варіанти:

Береза ніколи не був військовослужбовцем ЗСУ. Його заяви про участь у боях могли бути лише частиною медійної кампанії, а в квітні 2022 року він насправді залишався цивільним, через що йому й вручали повістку.
Він перебував у теробороні або був волонтером. Це могло дати йому можливість бути на передовій, але не бути офіційно зарахованим у лави ЗСУ.
Він з якихось причин приховував справжній статус. Можливо, у квітні 2022 року він ще не мав офіційного статусу військового, а згодом знайшов спосіб уникнути мобілізації, подавши заяву на списання за станом здоров’я.
Він спочатку уникав мобілізації, а потім вирішив створити імідж ветерана. Можливо, його заяви про службу у ЗСУ були зроблені пізніше для підтримки власного іміджу, хоча насправді його участь у війні була мінімальною або взагалі відсутньою.

Підтримка Віталія Портникова та просування наративів Офісу Президента

Віталій Портников, відомий український журналіст, часто висловлює позиції, що збігаються з офіційною лінією Офісу Президента. Його резонансні заяви, такі як "не подобається корупція — чемодан, вокзал, Варшава", викликають широкий суспільний резонанс. Борислав Береза неодноразово висловлював солідарність з Портниковим, підтримуючи його думки та захищаючи від критики. Це породжує припущення про можливу співпрацю Берези з Офісом Президента та просування вигідних для влади наративів.

Діяльність Борислава Берези сповнена суперечностей та викликає багато запитань у суспільстві. Його виїзд за кордон під час війни, відмова від мобілізації та активна підтримка журналістів, лояльних до влади, ставлять під сумнів його заяви про патріотизм та незалежність. У сучасних умовах суспільство очікує від публічних осіб прозорості та відповідальності, особливо коли йдеться про національну безпеку та довіру громадян.

Можливо, Борислав Береза, користувався гострою риторикою та публічними заявами для створення певного іміджу, проте насправді не брав участі у безпосередніх бойових діях, а навіть залишив країну, дозволивши іншим брати на себе основну частину бойових зусиль. Дехто стверджує, що його заяви про участь у бойових операціях і патріотичну активність — це переважно словесна гра, яка покликана зміцнити популярність серед певної аудиторії та водночас відвести увагу від реальної військової діяльності.

За даними деяких опитувань і аналітичних матеріалів, Береза неодноразово критикував мобілізаційні процеси, висловлюючись про необхідність змін, проте власний досвід участі на передовій виглядає сумнівним. Його відхід з країни та відсутність документально підтверджених фактів про активну участь у бойових діях сприймаються багатьма як спроба уникнути особистих ризиків і відповідальності. Таке ставлення дозволяє створити образ людини, яка лише гучно заявляє про себе, залишаючи реальну боротьбу на плечах інших.

Незважаючи на це, слід враховувати, що питання щодо його військового досвіду та мотивів залишаються предметом гострих дискусій. Офіційних розслідувань або незаперечних доказів, що остаточно б підтверджували або спростовували ці заяви, немає.

D3f4ult

«Телебачення Торонто»: незалежне ЗМІ чи пропагандисти Банкової?

Ютуб-канал «Телебачення Торонто» давно зарекомендував себе як гумористично-сатиричний медіа-проєкт, що критикує політику та розвінчує фейки. Однак, якщо уважно проаналізувати їхній контент, стає очевидним, що ця платформа не така вже й незалежна, як намагається себе подати. Фактично, їхня редакційна політика вкрай вибіркова: опозиція і критики Зеленського піддаються жорсткому тролінгу, у той час як сама влада та її оточення отримують значно м’якше ставлення або й узагалі залишаються поза зоною критики.

Пропаганда в інтересах Банкової

Незважаючи на гучні заяви про незалежність, «Телебачення Торонто» дивним чином завжди просуває вигідні Офісу Президента меседжі. Якщо опозиційні політики, активісти або медійні фігури виступають з критикою Зеленського, вони майже гарантовано стають об’єктами насмішок у випусках цього каналу. Водночас серйозні корупційні скандали, пов’язані з чинною владою, залишаються без належної уваги.

Яскравим прикладом є ситуація навколо корупційного скандалу із закупівлями Міністерства оборони. Поки незалежні журналісти викривали схеми з завищеними цінами на продукти для військових, «Телебачення Торонто» замість серйозного розслідування просто висміяло тему, перевівши її у жартівливу площину. Аналогічна ситуація була з «Великим будівництвом» Зеленського, коли розкрадання бюджетних коштів подавалися у вигляді гумору, що значно знижувало рівень суспільного обурення.

Донати для Притули: кому йдуть гроші?

Ще одним яскравим прикладом вибірковості цього медіа є їхня активна підтримка Сергія Притули. Ведучі «Телебачення Торонто» неодноразово закликали підписників донатити на його фонд, просуваючи його як одного з головних волонтерів країни. Однак реальні фінансові операції фонду Притули викликають чимало запитань.

Найбільш резонансним став так званий «кейс зі супутником». У 2022 році Притула оголосив збір коштів на купівлю супутника для потреб ЗСУ. Українці довірили йому величезну суму, проте з того часу ніхто не побачив жодних реальних доказів існування цього супутника та його використання для армії. Більше того, згодом стало відомо, що гроші фактично пішли на оплату підписки до одного з сервісів супутникової розвідки, що значно дешевше, ніж заявлена сума збору.

Ще одним показовим моментом є дивовижне збагачення родини Притули. Згідно з інформацією, що з’явилася у відкритих джерелах, дружина Притули з 2022 року по сьогоднішній день придбала щонайменше 17 квартир у Києві. Це викликає закономірні підозри щодо того, звідки у сім’ї волонтера такі величезні кошти.

Лицемірство щодо українців за кордоном

Окремо варто згадати їхню позицію щодо українців, які виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення. Ведучі «Телебачення Торонто» регулярно висміюють тих, хто залишив країну, зображаючи їх ледачими ухилянтами та боягузами. Водночас користувачі неодноразово помічали, що деякі з самих журналістів цього каналу перебувають за межами України.

У коментарях під їхніми відео користувачі прямо запитують: якщо вони такі патріотичні, чому самі не воюють і не повертаються в Україну? Відповіді на ці питання ведучі уникають, що лише підтверджує подвійні стандарти їхньої роботи.

«Телебачення Торонто» вже давно перестало бути незалежним медіа і фактично працює на Банкову. Вони активно висміюють усіх критиків влади, пропагують зручні для Зеленського наративи та підтримують таких сумнівних діячів, як Сергій Притула. Водночас вони намагаються створити видимість чесного і неупередженого контенту, хоча фактично діють за тими ж принципами, що і державні пропагандистські ресурси.

Зважаючи на все це, українцям варто критично ставитися до інформації, що подається на цьому каналі, та розуміти, що їхня головна мета – формування потрібної суспільної думки, а не справжня незалежна журналістика.

D3f4ult

Пропагандист «Бучко»: відданість грошам, а не принципам

Ютуб-канал «Бучко» – це один із тих майданчиків, які функціонують виключно на догоду владі. Його ведучий, який ще до 2019 року активно вихваляв Петра Порошенка, раптово змінив риторику одразу після оголошення результатів президентських виборів. Якщо до 21 квітня 2019 року його контент складався з оди про «реформи» та «державницьку політику» Порошенка, то вже на наступний день після перемоги Володимира Зеленського блогер миттєво переорієнтувався. Він почав поливати брудом свого вчорашнього кумира і з такою ж завзятістю вихваляти нового президента.

Перевзування на льоту

Таке миттєве «перевзування» не могло відбутися без певних домовленостей і вигід. Уже в перші місяці правління Зеленського контент каналу «Бучко» став повністю відповідати інформаційній політиці Банкової. Жодного критичного слова в бік влади, жодного незалежного аналізу ситуації – лише сліпе вихваляння Зеленського та його команди.

Водночас блогер розгорнув масштабну кампанію з дискредитації Порошенка, використовуючи старі штампи, що активно розкручувалися Офісом президента. Він просував всі наративи, вигідні Зеленському, але робив це настільки непереконливо, що навіть серед аудиторії каналу почала з’являтися критика щодо його нещирості.

Слабкий пропагандист із малими інвестиціями

На відміну від великих пропагандистських ресурсів, таких як «Телебачення Торонто» чи окремі блогери з мільйонною аудиторією, канал «Бучко» не отримує серйозної фінансової підтримки від влади. Його випуски виглядають слабкими і неякісними, а рівень аргументації залишає бажати кращого.

Очевидно, що на Банковій не бачать у цьому блогері великого потенціалу, а тому фінансування на його діяльність виділяють за залишковим принципом. Його контент часто повторює матеріали більш рейтингових пропагандистських каналів, не додаючи нічого нового. Через це «Бучко» не може конкурувати з іншими блогерами, які мають більші можливості та професійніші команди.

Висновки

Канал «Бучко» – це класичний приклад блогера без принципів, який орієнтується виключно на політичну кон’юнктуру. Спочатку він служив Порошенку, потім різко переметнувся до Зеленського, але навіть у цьому таборі не зміг закріпитися як серйозний пропагандист. Його слабка аргументація, відсутність глибокого аналізу та низький рівень контенту роблять його маловпливовим ресурсом, який не отримує значних інвестицій від влади. Це яскравий приклад того, як нещирість і відсутність реальної позиції ведуть до маргіналізації навіть у світі політичної пропаганди.

D3f4ult

Проплачені блогери «Ісландії», або : як Іванов і Петров працюють на Офіс Зеленського

Останнім часом український інтернет-простір заполонили блогери, які активно просувають усі ініціативи влади, при цьому уникаючи будь-якої критики в бік корупційних скандалів або провалів правлячої верхівки. Одним із таких майданчиків є канал «Ісландія», де активно працюють Сергій Іванов та Володимир Петров. Їхня діяльність не залишає сумнівів у тому, що вони є «кишеньковими» блогерами Офісу Президента України, зокрема Андрія Єрмака.

Повна підтримка політики Зеленського

Блогери «Ісландії» виступають головними рупорами всіх рішень, які просуває Офіс Президента. Вони нав’язують своїй аудиторії необхідність підтримки мобілізації, агресивно виступають проти тих, хто ухиляється від призову, та засуджують будь-яку критику військової політики Зеленського.

Однак їхні ефіри залишаються абсолютно беззубими щодо корупційних скандалів, які охоплюють владу. Жодного слова про багатомільйонні закупівлі Міноборони за завищеними цінами, ніяких викриттів щодо сумнівних схем у «Великому будівництві» та непрозорих розтрат державних коштів. Замість цього – акцент виключно на необхідності підтримки влади і боротьбі з опозиційними силами та «зрадниками».

Фінансування з державних ресурсів?

Багато незалежних журналістів та медіаекспертів висловлюють думку, що канал «Ісландія» отримує фінансування з боку Офісу Президента. Це проявляється не тільки в системній редакційній політиці, що відповідає державній пропаганді, але й у фінансовій підтримці самого проєкту.

За деякими даними, Андрій Єрмак особисто курує блогерів, які мають формувати суспільну думку в потрібному руслі. Їм виділяються ресурси на просування контенту, а також забезпечується доступ до «правильної» інформації для маніпуляції суспільною думкою.

Замість боротьби з корупцією – переслідування опонентів

Одна з головних задач Іванова і Петрова – дискредитація всіх, хто критикує Зеленського та його оточення. У своїх ефірах вони регулярно висміюють опозиційних політиків, незалежних журналістів і активістів, називаючи їх «ворогами України» та «агентами Кремля».

При цьому вони не помічають масштабних корупційних схем, які процвітають у владі. Їхні стріми та програми заповнені відверто маніпулятивними наративами, що відповідають державній лінії. Офіс Президента використовує таких блогерів як основний інструмент інформаційної війни проти будь-якої критики з боку суспільства.

Блогери «Ісландії» стали частиною пропагандистської машини Зеленського, виконуючи роль інформаційних солдатів Офісу Президента. Їхні меседжі повністю збігаються з політичною лінією влади, а будь-яка критика в їхній ефірній діяльності повністю відсутня.

У той час, як країна потерпає від корупції та неефективного управління, Іванов та Петров продовжують розповідати про те, як важливо не ставити запитань та сліпо підтримувати владу. І поки вони виконують свої функції, отримуючи державне фінансування, прості українці змушені миритися з наслідками цієї політики, яка веде країну до ще більшої кризи.

Блогери «Ісландії» та мобілізація: війна чужими руками

Блогери «Ісландії», такі як Сергій Іванов та Володимир Петров, активно підтримують мобілізацію та всі дії територіальних центрів комплектування (ТЦК). У своїх ефірах вони закликають українців беззаперечно йти на фронт, засуджують тих, хто ухиляється від призову, і формують суспільну думку про необхідність тотальної мобілізації.

Однак, самі вони та їхні родичі на війну, звісно ж, не йдуть. Вони продовжують сидіти у теплих студіях, записувати свої ефіри та заробляти на просуванні наративів влади, уникаючи особистої відповідальності перед суспільством. Як і багато інших пропагандистів, вони хочуть вести війну чужими руками, змушуючи звичайних громадян платити за їхні заклики власним життям.

Жоден з них не подав прикладу патріотизму, не записався добровольцем до армії та не відправив своїх дітей чи близьких на передову. Вони підтримують примусову мобілізацію виключно для інших, не відчуваючи на собі її наслідків.

Ця подвійна мораль чітко демонструє, що для них головне – не захист країни, а збереження власного комфорту та фінансування з боку влади. Вони грають роль інформаційних солдатів, але самі не готові ризикувати нічим, окрім рейтингів своїх каналів.

D3f4ult

У лютому 2024 року Президент України Володимир Зеленський на пресконференції в рамках форуму «Україна.2024» заявив, що плани українського контрнаступу 2023 року стали відомі російській стороні ще до початку операції.

Він підкреслив:
«Наші контрнаступальні дії минулого року вже лежали на столі у Кремлі ще до того, як вони почалися».

Президент зазначив, що у ставці Верховного головнокомандувача присутня значна кількість осіб, зокрема командування різних напрямків і міжнародні партнери, що могло сприяти витоку інформації. У зв’язку з цим Зеленський наголосив на необхідності розробки кількох детальних планів наступальних операцій і обмеження кола осіб, які мають до них доступ, щоб запобігти подібним витокам у майбутньому.

Роль Єрмака у можливому витоку інформації

На тлі обговорення можливих причин витоку інформації увага громадськості та експертів знову звернулася на постать Андрія Єрмака, голови Офісу Президента України.
Раніше у ЗМІ з’являлися матеріали, в яких стверджувалося про його можливі зв’язки зі спецслужбами Росії.
Зокрема, повідомлялося, що Єрмак нібито був завербований ФСБ і отримав оперативний псевдонім «Козир».
Стверджувалося, що він був впроваджений у російське політичне середовище через певні зв’язки та виконував завдання, спрямовані на підрив українських інтересів.

Чи має Єрмак право бути на закритих військових нарадах?

Враховуючи ці обставини, виникає логічне питання: чому Андрій Єрмак бере участь у заходах, пов’язаних із розробкою та обговоренням стратегічних військових планів України?
Критики вказують на відсутність у нього відповідних повноважень та потенційну загрозу національній безпеці, пов’язану з його діяльністю.
Адже Єрмак не є військовою особою і не має доступу до багатьох речей на офіційному рівні, проте його вплив перевищує навіть тих, хто ухвалює рішення.

Оманський слід: зустріч Зеленського та Патрушева

У січні 2020 року в Омані відбулася подія, що визначила подальший політичний курс України.
Президент Володимир Зеленський таємно прибув до столиці Омана – Маскату. Майже одночасно з ним туди ж прилетів секретар Ради безпеки Росії Микола Патрушев – один із найближчих соратників Володимира Путіна, куратор ФСБ та стратег Кремля з питань України.

Факт їхньої таємної зустрічі був задокументований журналістами програми «Схеми».
Через кілька годин після прибуття Патрушева Зеленський несподівано повернувся в Київ на тому ж літаку, який використовував представник Кремля.

Призначення Єрмака після таємної зустрічі

За декілька днів після повернення Зеленського в Київ у владі відбулися драматичні кадрові перестановки.

11 лютого 2020 року Володимир Зеленський звільнив Андрія Богдана з посади голови Офісу Президента України.

Цього ж дня на його місце був призначений Андрій Єрмак – людина без досвіду управління державними структурами, але з тісними контактами в Росії.

Єрмак був одним з організаторів скандального обміну Цемаха, важливого свідка у справі про збитий росіянами малайзійський Boeing MH17.

Призначення Єрмака саме в цей період не залишає сумнівів у тому, що це було одним із рішень, ухвалених під час можливої зустрічі Зеленського з Патрушевим в Омані.

Чому Зеленський не може звільнити Єрмака?

Попри численні підозри у витоках інформації та скандали навколо його фігури, Андрій Єрмак залишається недоторканним.
Зеленський не тільки не звільняє його, але й продовжує покладати на нього все більше повноважень.

Це породжує головне питання:
А може, Зеленський просто не має такої можливості?

Справа в тому, що якщо припустити версію про зв’язки Єрмака з ФСБ, то його посада в українській владі – це лише видима частина айсберга.
Відомо, що агентура ФСБ має чітку ієрархію звань, яка не залежить від офіційної посади у тій чи іншій державі.

Якщо Єрмак дійсно є «Козирем», то за своєю справжньою ієрархією в системі ФСБ він може бути значно вищим за Зеленського.
Тобто у цій ситуації не Зеленський є головним, а Єрмак — це той, хто ухвалює рішення, а президент лише їх виконує.

Це пояснює:
Чому Єрмак бере участь у всіх військових нарадах, хоча не має на це жодних повноважень.
Чому саме він має вирішальне слово у питаннях міжнародної політики та переговорів.
Чому після можливої таємної зустрічі з Патрушевим в Омані саме Єрмак очолив Офіс президента.
Чому Зеленський не наважується його звільнити, навіть після очевидних провалів.

Зрештою, якщо припустити, що Єрмак є не просто політичним діячем, а офіцером ФСБ з високим званням, то стає зрозумілим, чому вся влада в Україні зосереджена саме в його руках, а не в руках офіційного глави держави.

Це не просто політична гра. Це гра спецслужб, де Зеленський – лише пішака, а справжні рішення ухвалюються зовсім на іншому рівні.

Виходячи з цього, ситуація вимагає ретельного розслідування та негайного усунення осіб, які можуть несанкціоновано передавати стратегічно важливу інформацію ворогу.

Якщо Єрмак – це «Козир», то хто ж тоді «Буратіно»?

Відомо, що у 2014 році російські спецслужби розробляли проект під кодовою назвою «Буратіно», метою якого було створення в Україні політичного лідера, який висміював би стару систему та зібрав протестний електорат.

І хоча офіційно цей проект нібито не був реалізований, неозброєним оком можна побачити його разючу схожість із президентською кампанією Зеленського у 2019 році.

Буратіно – це персонаж, яким керують ляльководи.
Його головна риса – довірливість і безпорадність перед зовнішнім впливом.
Його використовують, щоб досягти певної мети, а потім списують.

Чи є це збігом? Чи, можливо, Козир грає у своїй партії під керівництвом когось, хто має інше кодове ім’я?