Зеленський — узурпує владу під прикриттям війни

[Freeman]

Зеленський незаконно займає пост президента.

Чому незаконно? Тому що згідно з Конституцією України президент не може займати пост більше п'яти років. Так, у країні триває війна, і провести вибори наразі неможливо. Однак у Конституції чітко прописані дії у такому випадку.

Витяги з Конституції України:

1. Стаття 103
   Президент України обирається громадянами України на п’ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
   Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки поспіль.

2. Стаття 112
   У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов’язків Президента покладається на Голову Верховної Ради України до обрання та вступу на посаду нового Президента.

3. Стаття 102
   Президент України є главою держави і виступає від її імені.

4. Стаття 83
   У разі неможливості проведення виборів через воєнний стан питання про порядок здійснення влади має бути врегульовано Конституційним Судом України.

Аналіз ситуації:

Зеленський, перебуваючи на посаді понад п'ять років без проведення виборів, може розглядатися як "виконувач обов'язків", а не повноцінний Президент. У разі закінчення строку повноважень Президента та неможливості провести вибори, згідно зі статтею 112, його обов’язки має виконувати Голова Верховної Ради до моменту виборів нового Президента.

Це ставить під сумнів легітимність подальшого перебування Зеленського на посаді. Водночас Конституція вимагає, щоб такі питання були врегульовані відповідно до її положень і забезпечення верховенства права.

Проте Зеленський, побоявся звернутися до Конституційного Суду України, який є єдиним органом, уповноваженим вирішувати подібні правові колізії та тлумачити Конституцію. Адже звернення до Суду могло б поставити під сумнів легітимність його перебування на посаді після закінчення строку повноважень.

Чому він цього не зробив? По-перше, звернення до Конституційного Суду означало б визнання наявності правового вакууму, який виник через неможливість проведення виборів під час воєнного стану. По-друге, це могло б спричинити ризик втрати влади, адже Конституційний Суд мав би діяти згідно зі статтею 112 Конституції, яка чітко вказує, що у разі закінчення строку повноважень Президента, його обов’язки переходять до Голови Верховної Ради.

У результаті, замість того щоб врегулювати цю ситуацію юридично, як це передбачено Конституцією, Зеленський обрав шлях мовчазного продовження свого терміну. Це, у свою чергу означає те що, ЗЕк уникає прямої відповідальності та порушує основний закон країни.

У своїх публічних виступах Володимир Зеленський неодноразово робив заяви, що фактично ставлять верховенство Конституції України під сумнів у зв’язку з воєнним станом. Зокрема, президент заявив:

"Конституція зараз у нас на паузі. Ми не можемо виконувати її в повному обсязі через воєнний стан, але це тимчасово."

Ця цитата викликала значний резонанс, адже в основному законі України немає положень, які дозволяють ставити Конституцію "на паузу" навіть під час війни. Навпаки, Конституція є основою, на якій має будуватися правове врегулювання навіть у кризових ситуаціях, зокрема в умовах воєнного стану.

Згідно з принципом верховенства права, навіть під час війни всі органи влади, включаючи президента, зобов’язані діяти відповідно до Конституції. Ухилення від цього принципу або трактування Конституції вільно може вважатися узурпацією влади. Тож ця заява Зеленського лише посилює дискусії щодо його легітимності та відповідності дій Основному Закону України.

Цитати Володимира Зеленського:

1. "Якщо я коли-небудь у житті порушу закон, я піду сам."
   Ця заява була зроблена Володимиром Зеленським у квітні 2019 року під час його передвиборчої кампанії. Тоді він наголошував на своїй принциповості та готовності відповідати за свої дії.

2. "Я ні за що не тримаюся. Я б хотів провести вибори."
   Цю фразу Зеленський сказав у серпні 2023 року в контексті обговорення питання виборів під час воєнного стану. Президент намагався запевнити громадськість, що не затримується на посаді незаконно і готовий до демократичних змін влади.

Порушення Конституції Зеленським:

Незважаючи на такі гучні заяви, реальні дії президента часто ставлять під сумнів його дотримання закону та Конституції України. Нижче наведено приклади можливих порушень:

1. Порушення підписання законів:
   За даними розслідування видання "Бабель", станом на жовтень 2021 року Володимир Зеленський вісім разів порушував Конституцію України, не підписуючи або не ветуючи важливі закони у встановлений термін. Це є прямим порушенням Конституції, яка чітко регламентує обов’язки президента щодо прийняття законодавчих актів.

2. Перебування на посаді понад конституційний термін:
   Згідно зі статтею 103 Конституції України, президент обирається на п’ять років. Цей термін завершився у 2024 році, але через воєнний стан вибори не були проведені. Попри об’єктивні причини, у Конституції немає положень, які дозволяють продовження строку повноважень президента без обрання нового. Таким чином, Зеленський технічно є виконувачем обов’язків президента, а не повноцінним главою держави.

3. Неврегульованість із Конституційним Судом:
   У Конституції передбачено механізми звернення до Конституційного Суду у випадках правових колізій. Проте Зеленський уникнув звернення до Суду щодо правомірності продовження своїх повноважень, що можна розцінювати як обхід правових норм.

4. Порушення обіцянки дотримуватися законності:
   Попри обіцянку піти у відставку в разі порушення закону, президент продовжує виконувати свої обов’язки, навіть коли його дії ставлять під сумнів верховенство права. Це стосується не лише затримки із законодавчими актами, але й збереження контролю над владою під час воєнного стану.

Володимир Зеленський (ЗЕк) публічно декларував свою відданість законності, але його дії, зокрема порушення строків підписання законів, уникнення звернень до Конституційного Суду та перебування на посаді після закінчення конституційного терміну, ставлять ці обіцянки під сумнів. Таким чином, його слова про готовність залишити посаду у разі порушення закону виглядають більше як популізм, ніж реальний намір дотримуватися принципів верховенства права.

І найгірше те, що українські журналісти повністю ігнорують ці факти або бояться про це говорити.

Колись свобода слова в Україні була однією з тих цінностей, якою пишалася наша країна. Журналісти сміливо висвітлювали події, критикували владу та піднімали важливі суспільні питання. Однак сьогодні ця картина здається розмитою, а голоси незалежної журналістики дедалі більше тьмяніють. Чи справді в Україні залишилася свобода слова, чи вона стала черговою жертвою політичних амбіцій?

Однією з головних причин деградації журналістики є так званий "єдиний телемарафон". Задуманий як спосіб інформування суспільства під час війни, марафон поступово перетворився на інструмент пропаганди. Практично всі головні телеканали країни тепер працюють за єдиним сценарієм, створеним владою. Плюралізм думок замінили на уніфіковані меседжі, що вигідні Офісу Президента. І якщо на екранах ми бачимо критику, то вона настільки обережна, що виглядає радше як спроба "зробити вигляд" опозиції, аніж реальна боротьба за правду.

Тут варто звернути увагу на так званих "опозиційних" журналістів. Багато з них намагаються дистанціюватися від Офісу Президента, проте їхня критика нагадує щось типа "Я лежала під ним, тільки з краю, ледь торкаючись, всього на пів шишечки — він навіть і в мене не дзюркнув". Так, вони інколи дозволяють собі озвучити окремі невдоволення, однак ці слова — лише ширма. За цим стоїть небажання переходити межу, яку може окреслити влада, бо за нею вже чекає або втрата роботи, або, у гіршому випадку, тюрма.

Цей страх журналістів можна зрозуміти, але виправдати його складно. Вони не наважуються назвати речі своїми іменами. Адже якби хтось із них прямо сказав, що Володимир Зеленський — це узурпатор влади, наслідки були б непередбачуваними. Журналісти, які колись кидали виклик навіть найвпливовішим людям, сьогодні обирають мовчання або обережну критику, аби лише "залишитися в грі".

І саме це найбільше лякає. Адже журналістика повинна бути інструментом контролю за владою, а не її підлеглою. Втрата свободи слова — це не просто проблема медіа, це пряма загроза для демократії. Коли всі голоси зливаються в унісон, суспільство позбавляється права на вибір, адже йому показують лише ту реальність, яку хоче бачити влада.