ООН проти "бусифікації"

[Freeman]

Інформаційна блокада щодо фактів порушень прав людей в Україні потрошку дає тріщину за останні роки. Адміністрації, які знаходились при владі у Сполучених Штатах Америки, Канаді та Європейському Союзі, домовились, що вони в будь-якому разі публічно не оголошують і не критикують факти порушень прав людей в Україні з боку влади, зокрема з боку Єрмака.

Йдеться про фабрикацію, відкриття кримінальних справ за політичну думку, викрадення, силову мобілізацію. На їхню думку, потрібно було сформувати імідж держави Україна як борця добра зі злом у протистоянні з РФ. Але якщо розповідати про порушення прав людей, то виходить, що бореться зло зі злом. Тому політики позбавили українців базових прав.

Нещодавно Організація Об'єднаних Націй (ООН) видала офіційний звіт щодо порушення Україною міжнародного права у питаннях мобілізації. Цитую: "Протягом звітного періоду до ООН задокументовано випадки п'яти чоловіків, яких призначили на військову службу та перевели до військового навчального закладу після спроб реалізувати своє право на відмову від військової служби за переконаннями. У всіх випадках чоловіків затримували на строк до двох-чотирьох днів. Військовослужбовці, відповідальні за призов, піддавали їх жорсткому поводженню або тортурам, погрожували насильством та відправкою на передову. Чотирьох із них побили, душили та тягали по підлозі".

ООН пише: "Міжнародний пакт про громадянські та політичні права дає право на відмову від військової служби за переконаннями, і це право не підлягає жодним обмеженням чи відступам". Це право також закріплене в Конституції України. Законодавство України, що регулює військову службу під час мобілізації, хоча й передбачає звільнення з інших підстав, не надає можливості звільнення від військової служби з мотивів відмови за переконаннями, навіть для тих релігій, які зазвичай мають право на альтернативну службу.

Відповідно до міжнародного законодавства, людина дійсно має право відмовитися від військової служби згідно з переконаннями. На сайті ООН Рада з прав людини та раніше Комісія з прав людини також визнали право кожного на відмову від військової служби з мотивів сумління як здійснення права на свободу думки, совісті та релігії, як це передбачено статтею 18 Конвенції ООН.

Як лише цитую законодавство. Якщо людина має переконання, що вона не хоче служити в армії, вона має право не служити.

Я уважно слідкую за інформаційним простором і бачу, що переважна більшість тих, хто кричить "на фронт, на фронт", — це або цивільні, які отримали бронь і займаються пропагандою, тобто не знаходяться "на нулі", або представники військових, які сидять у тилових частинах чи студіях телеканалів.

Я не бачив, щоб демобілізовані українці, які не є медійними особами, просто військові, які знаходяться "на нулі", підтримували бусифікацію. Наприклад, той же Зеленський, який чомусь називає себе президентом, строк якого вже давно вийшов, чотири рази ухилився від служби в армії.

Нагадаю, війна в Україні почалась у 2014 році, коли на Україну напала російська армія. У 2014-2015 роках Зеленський отримав чотири повістки. Його батьки прокоментували це так: "Наш син не створений для служби в армії", тим самим фактично виправдовуючи його ухилення.

Сам Зеленський також підтвердив цей факт у своїх коментарях до ЗМІ, зазначивши, що служба в армії — "це не для нього". Ця інформація була розміщена на сайті Міністерства оборони України, але після того, як Зеленський став президентом, її видалили, що викликає підозри про навмисне приховування незручних фактів, аби не псувати його імідж.

Його друзі та соратники також не відзначилися особливою рішучістю йти захищати батьківщину. Зокрема, один із його відомих прихильників і агітаторів під час виборів у 2019 році, Юрій Ханумак, оформив медичну довідку про наявність астми. На підставі цієї довідки він не лише уникнув мобілізації, а й отримав дозвіл виїхати за кордон до США, де зараз спокійно проживає.

Що цікаво, відео з Ханумаком, де він агітував за Зеленського, раніше було розміщене на YouTube-каналі самого президента. Це викликає закономірне питання: якщо такі "друзі президента" можуть уникати військової служби та виїжджати за кордон, то чому звичайні українці повинні ризикувати своїм життям на фронті?

Ці факти підривають довіру до влади та створюють враження, що ті, хто ухвалюють рішення, самі уникають виконання обов’язків, які нав’язують іншим. Чому Зеленський та його оточення не подають приклад для своїх громадян, якщо вони так активно закликають мобілізувати інших?

Поясніть, якщо Зеленський вирішив, що йому не потрібно служити в армії, то чому інші люди не можуть керуватися такими ж переконаннями?

Якщо зараз комусь не вистачає людей на фронті, є просте рішення — мобілізуйте друзів Зеленського.

Українське суспільство дедалі більше обурюється подвійними стандартами мобілізації, коли звичайні люди змушені йти на фронт, а ті, хто мав би показувати приклад, цього уникають. Зокрема, величезна кількість поліцейських, співробітників спецпідрозділів (ОМОН, КОРД, СБУ) та інших правоохоронних структур, які пройшли навчання і мають фізичну та бойову підготовку, замість того, щоб захищати країну на передовій, займаються відловом пересічних громадян для примусової мобілізації.

Ці люди, отримуючи чималі зарплати навіть у складний для країни час, їздять містами й селами, організовують облави у громадських місцях, намагаючись "відловити" молодих чоловіків. Вони роздають повістки у транспорті, на ринках, у супермаркетах, перетворюючи мобілізацію на хаотичний і принизливий процес. Особливо цинічно це виглядає на тлі того, що самі ці правоохоронці залишаються в тилу, не поспішаючи на передову, хоча за рівнем підготовки вони могли б стати значно ефективнішими бійцями, ніж мобілізовані без належного навчання громадяни.

Ще більш обурливим є той факт, що багато з цих "ловців" належать до спецпідрозділів, які спеціалізувалися на придушенні заворушень і мають великий досвід у фізичних протистояннях. Вони отримали державні ресурси для свого навчання, мають доступ до зброї та спорядження, але замість участі у бойових діях їхні основні завдання зараз — це переслідування людей, які не бажають або не можуть йти на війну через свої переконання чи обставини.

Це лише підсилює загальне відчуття несправедливості у суспільстві, коли ті, хто мали б стати першою лінією оборони, залишаються осторонь реальних бойових дій. У той час, як хлопці без бойового досвіду і навіть без елементарної підготовки відправляються у найгарячіші точки, професійно підготовлені люди залишаються "в тилу", де займаються зовсім іншими речами.

Чому це відбувається? Як можна вимагати від звичайних громадян героїзму, якщо ті, хто отримав навчання та підготовку за рахунок держави, самі ухиляються від бойових дій? Це риторичне питання, яке ставлять собі тисячі українців, спостерігаючи за мобілізаційною політикою та діями влади.