Хто такий Віталій Портников

[Freeman]

Віталій Портников — український журналіст, публіцист, політичний оглядач та письменник. Народився 14 травня 1967 року в Києві. Навчався в Московському державному університеті на факультеті журналістики.

Портников відомий як один із провідних аналітиків і коментаторів політичних подій в Україні та за її межами. Він працював з багатьма медіа, зокрема «Радіо Свобода», «BBC», «НВ», та «Espreso TV». Його статті та огляди публікуються в українських та міжнародних виданнях.

Віталій Портников довгий час був відомий як один із провідних українських журналістів та політичних аналітиків. Його глибокі коментарі та гострі публікації викликали повагу серед колег та читачів. Однак за останні роки, особливо після зближення з офісом президента Володимира Зеленського, його репутація помітно змінилася. Багато хто почав зауважувати, що його коментарі набули явно провладного ухилу, а самі висловлювання — різкість, що межує з маніпуляцією.

Одним із найбільш скандальних висловлювань Портникова стала фраза:
Валіза-вокзал-Варшава: Портніков шокував заявою про корупцію в Україні

Віталій Портников

"Якщо тебе хвилює, що у тебе корумпована країна, а не те, що цієї країни скоро не буде, то валіза, вокзал, Варшава, і не мороч нікому голову."

Це висловлювання викликало хвилю обурення серед українців. По суті, Портников запропонував тим, кого турбує корупція, залишити країну, залишивши проблему невирішеною. Такий підхід виглядає особливо цинічно в умовах, коли корупція залишається однією з головних загроз існуванню держави. Адже саме корупція підриває довіру громадян, руйнує інститути і маргіналізує зусилля суспільства у боротьбі з агресією.

Про російськомовних українців

Портников. Аргументы

В одному зі своїх інтерв'ю Віталій Портников заявив, що російськомовні українці повинні зрозуміти, що їхня мова є інструментом "руського міра":

"Російська мова в Україні — це зброя Росії."

Ця заява викликала значну критику, оскільки багато українців, які захищають країну на фронті, спілкуються російською. Варто зазначити, що сам Портников має два блоги на YouTube: один веде українською мовою, а другий — повністю російською. Крім того, він бере інтерв'ю у росіян, зокрема так званих "хороших руських", що ставить під сумнів послідовність його позиції та викликає запитання у суспільства.

Корупція та війна: цинізм висловлювань

Якщо слідувати логіці Портникова, громадяни повинні змиритися з крадіжками, оскільки війна і так забирає занадто багато ресурсів. Таке ставлення можна висловити простими словами: поки наші рідні гинуть в окопах, мільярди крадуться, і нас це не повинно хвилювати. Але правда в тому, що саме корупція — одна з причин, через яку майбутнє країни опиняється під загрозою. Якщо влада замість того, щоб захищати державу, займається розкраданням її ресурсів, то така країна дійсно приречена. Таким чином, слова Портникова швидше виглядають як захист чинної влади і спроба виправдати її провали.

А в мене для Портникова є інша саркастична антитеза: Подобається корупція? Продався владі – валіза, етап, хата.

"Лицарі та аристократи": маніпуляція історією

Іншим яскравим прикладом спірних висловлювань Портникова став його коментар про війну та роль еліт у Середньовіччі:

Як солов'йов з москви використав ідіотів в Україні проти #Портникова

Віталій Портников

У середньовіччя теж купували лицарям лати, зброю. І це було дуже дороге задоволення. Тому, до речі, воювала аристократія, а не прості люди. У простих людей не було грошей, щоб воювати за власну державу. Це взагалі була не їхня справа. Тому що це було дуже дороге задоволення — захист Вітчизни. Прості люди почали воювати по суті вже в наші з вами часи. З примусу у великих імперіях, і з обов’язку після Великої Французької революції.

Тому що "якщо ви хочете рівноправ’я, тоді державу будуть захищати не аристократи, тому що ви їх гільйотинували, ви сказали, що Франція належить вам, тому ви маєте йти на фронт всі". От коли зараз кажуть, що мають воювати діти депутатів, і після цього вони підуть. Ні, любі. Це демократична держава. В демократичній державі за державу гине проста людина. Якщо ми хочемо, щоб за державу гинули аристократи, ми маємо жити у феодальній державі, як це було до Великої Французької революції

За бажання бути рівними треба платити, в тому числі і власним життям. А якщо ти не хочеш рівності, ти не платиш, ти собі спокійно займаєшся своїми справами на полі, а якась інша людина одягає ці свої лицарські принади і йде воювати з іншим лицарем. Тому що вона воює за власність. За свою землю і за тебе. Бо ти теж його власність. Вона захищає свою власність: тебе, корову і землю. А якщо ти не корова і не будинок, то ти маєш бути поруч

Ці слова викликали хвилю критики не лише за їх цинічність, але й за грубі помилки в інтерпретації історії. Журналісти та історики зауважили, що Портников маніпулює фактами. Владислав Гулевич, історик-медієвіст, вказав на очевидні неточності та спрощення в його тезах.

По-перше, у Середньовіччі участь простолюдинів у війнах було звичним явищем. У складі феодальних загонів були не лише аристократи, але й селяни, а також міські ополченці. Простолюдини часто складали основу великих армій. Наприклад:

• Англійські лучники, завдяки яким армія Генріха V здобула перемогу під Азенкуром, були простими людьми, а не елітою.
• Португальське народне ополчення відіграло ключову роль у битві під Лісабоном 1147 року.
• У Швейцарії селяни, озброєні піками, ставали основою армії, яка протистояла лицарським загонам.

По-друге, саме згадування про "державу" в контексті Середньовіччя є анахронізмом. Простолюдини не воювали "за свою країну", як це розуміється сьогодні. Їх участь у війнах визначалась зовсім іншими мотивами: захистом своєї громади, міста або особистою залежністю від феодала.

Таким чином, історичні алегорії Портникова виглядають непереконливо. Це швидше спроба емоційної маніпуляції, ніж аргументоване пояснення.

Нездатність зрозуміти контекст

Більше того, його твердження про те, що "у демократичній державі за державу вмирають прості люди, а не аристократи", прозвучали як виправдання того, що еліти України не беруть участі у війні. Це викликало справедливе обурення, адже в умовах повномасштабної агресії всі верстви суспільства повинні бути солідарними. Вимога, щоб діти чиновників, депутатів, багатіїв, державних службовців, а також дітей високопосадовців у військових структурах і правоохоронних органах розділяли долю простих солдатів, — це не повернення до феодалізму, а прояв справедливості!

Критика європейських союзників України

Віталій Портников неодноразово висловлював жорсткі оцінки на адресу країн ЄС, звинувачуючи їх у надмірній обережності та браку реальної підтримки України. Наприклад, він заявляв:

"Для багатьох країн ЄС Україна — це лише буферна зона."

Такі заяви неодноразово викликали обурення, адже вони перекладають провину за складність ситуації на наших міжнародних партнерів, які, починаючи з першого дня повномасштабного вторгнення, надають Україні величезну фінансову, військову та гуманітарну допомогу. Водночас подібні висловлювання виглядають як підігравання Офісу Єрмака-Зеленського, який останнім часом дедалі частіше дозволяє собі критику західних союзників.

Замість того, щоб зосередитися на вдячності та конструктивному діалозі, представники влади їздять до Європи "клянчити" гроші та ресурси, демонструючи поведінку, яка вже починає нагадувати сумнозвісну дівчину з жарту про порнофільми, Ця ситуація вже викликала саркастичні порівняння, де Зеленський із кожним днем усе більше нагадує таку "героїню" своєю залежністю від іноземної допомоги.

Ця стратегія, грає на руку Росії, оскільки спрямована на підрив довіри до України з боку західних партнерів. Чим більше подібної критики звучить на адресу союзників, тим більший ризик скорочення допомоги, що зрештою може призвести до заяв влади про те, що Україна нібито залишилася наодинці з ворогом. Таким чином, створюється наратив, який може бути використаний для виправдання можливих поразок у війні або поступок Росії.

Такі заяви, як і поведінка влади, лише шкодять іміджу України та знижують рівень довіри до нашої держави серед союзників, які, попри всі труднощі, залишаються на боці України у найскладніші часи.

Деградація журналістики

Різкість і некоректність висловлювань Віталія Портникова за останні роки викликали розчарування навіть серед його колишніх прихильників. Замість глибокого аналізу він усе частіше вдається до емоційних маніпуляцій, захищаючи владу від справедливої критики. Скандальні заяви, такі як "валіза, вокзал, Варшава" чи спроба виправдати бездіяльність еліт, демонструють зниження рівня аналітики та викривлення фактів.

Критика на адресу Портникова обґрунтована, і його позиція все частіше сприймається як зручна для влади, а не як незалежна журналістика. Українське суспільство заслуговує на глибокий аналіз і чесний діалог, а не маніпулятивні заяви та спірні історичні алегорії.

А ось що розповів Дмитро Гордон про Віталія Портникова, з яким він особисто знайомий. Це питання йому поставили глядачі блогу.

Гордон о Портникове

Віталій Портников — блискучий журналіст, один із найкращих. Мені він дуже подобається, і це великий плюс. Я знаю його з 1989 року. Ми колись разом публікувалися в одній газеті, яка називалася «Молодь України». Це було видання з величезним тиражем — приблизно 650 тисяч примірників. Уже тоді він їздив до Москви й писав репортажі зі з’їздів народних депутатів.