Проплачені блогери «Ісландії»

[Freeman]

Проплачені блогери «Ісландії», або : як Іванов і Петров працюють на Офіс Зеленського

Останнім часом український інтернет-простір заполонили блогери, які активно просувають усі ініціативи влади, при цьому уникаючи будь-якої критики в бік корупційних скандалів або провалів правлячої верхівки. Одним із таких майданчиків є канал «Ісландія», де активно працюють Сергій Іванов та Володимир Петров. Їхня діяльність не залишає сумнівів у тому, що вони є «кишеньковими» блогерами Офісу Президента України, зокрема Андрія Єрмака.

Повна підтримка політики Зеленського

Блогери «Ісландії» виступають головними рупорами всіх рішень, які просуває Офіс Президента. Вони нав’язують своїй аудиторії необхідність підтримки мобілізації, агресивно виступають проти тих, хто ухиляється від призову, та засуджують будь-яку критику військової політики Зеленського.

Однак їхні ефіри залишаються абсолютно беззубими щодо корупційних скандалів, які охоплюють владу. Жодного слова про багатомільйонні закупівлі Міноборони за завищеними цінами, ніяких викриттів щодо сумнівних схем у «Великому будівництві» та непрозорих розтрат державних коштів. Замість цього – акцент виключно на необхідності підтримки влади і боротьбі з опозиційними силами та «зрадниками».

Фінансування з державних ресурсів?

Багато незалежних журналістів та медіаекспертів висловлюють думку, що канал «Ісландія» отримує фінансування з боку Офісу Президента. Це проявляється не тільки в системній редакційній політиці, що відповідає державній пропаганді, але й у фінансовій підтримці самого проєкту.

За деякими даними, Андрій Єрмак особисто курує блогерів, які мають формувати суспільну думку в потрібному руслі. Їм виділяються ресурси на просування контенту, а також забезпечується доступ до «правильної» інформації для маніпуляції суспільною думкою.

Замість боротьби з корупцією – переслідування опонентів

Одна з головних задач Іванова і Петрова – дискредитація всіх, хто критикує Зеленського та його оточення. У своїх ефірах вони регулярно висміюють опозиційних політиків, незалежних журналістів і активістів, називаючи їх «ворогами України» та «агентами Кремля».

При цьому вони не помічають масштабних корупційних схем, які процвітають у владі. Їхні стріми та програми заповнені відверто маніпулятивними наративами, що відповідають державній лінії. Офіс Президента використовує таких блогерів як основний інструмент інформаційної війни проти будь-якої критики з боку суспільства.

Блогери «Ісландії» стали частиною пропагандистської машини Зеленського, виконуючи роль інформаційних солдатів Офісу Президента. Їхні меседжі повністю збігаються з політичною лінією влади, а будь-яка критика в їхній ефірній діяльності повністю відсутня.

У той час, як країна потерпає від корупції та неефективного управління, Іванов та Петров продовжують розповідати про те, як важливо не ставити запитань та сліпо підтримувати владу. І поки вони виконують свої функції, отримуючи державне фінансування, прості українці змушені миритися з наслідками цієї політики, яка веде країну до ще більшої кризи.

Блогери «Ісландії» та мобілізація: війна чужими руками

Блогери «Ісландії», такі як Сергій Іванов та Володимир Петров, активно підтримують мобілізацію та всі дії територіальних центрів комплектування (ТЦК). У своїх ефірах вони закликають українців беззаперечно йти на фронт, засуджують тих, хто ухиляється від призову, і формують суспільну думку про необхідність тотальної мобілізації.

Однак, самі вони та їхні родичі на війну, звісно ж, не йдуть. Вони продовжують сидіти у теплих студіях, записувати свої ефіри та заробляти на просуванні наративів влади, уникаючи особистої відповідальності перед суспільством. Як і багато інших пропагандистів, вони хочуть вести війну чужими руками, змушуючи звичайних громадян платити за їхні заклики власним життям.

Жоден з них не подав прикладу патріотизму, не записався добровольцем до армії та не відправив своїх дітей чи близьких на передову. Вони підтримують примусову мобілізацію виключно для інших, не відчуваючи на собі її наслідків.

Ця подвійна мораль чітко демонструє, що для них головне – не захист країни, а збереження власного комфорту та фінансування з боку влади. Вони грають роль інформаційних солдатів, але самі не готові ризикувати нічим, окрім рейтингів своїх каналів.