Зеленський вирішив, що президентство — це як КВК, і з цього дурня сміється вже весь світ.

Президент України Володимир Зеленський знов не задекларував свою віллу в Італії у декларації за той рік. Маєток площею 413 м², розташований у районі Вітторія Апуана в місті Форте-дей-Мармі, був придбаний ще до президентства і вносився в декларацію за 2018 рік після публічного розголосу. У подальші роки — зокрема, у розпал війни — вілла в деклараціях вже не фігурувала, що формально підпадає під статтю 366-2 Кримінального кодексу України: подання недостовірних відомостей у декларації.

У серпні 2022 року журналісти італійської газети Il Tirreno повідомили, що ця вілла влітку була здана в оренду подружжю громадян Росії, які мешкали в Лондоні. Причиною розголосу стали фотографії, які росіянка опублікувала в соцмережах — вона позувала у парку цієї ж самої вілли. Саме після цього історія отримала резонанс у італійських, українських та світових медіа.

Мер Форте-дей-Мармі Бруно Мурці у серпні 2022 року підтвердив існування цієї нерухомості, пов’язаної з компанією, яка належить Зеленському та його дружині. Він також зазначив, що у сепрпні того року у місті перебували 43 українських біженці, з яких 23 — діти. Декого з них прихистили місцеві родини. Проте вілла, що належала сім’ї українського лідера, пустувала і надана для проживання цим людям не була.

Що важливо: офіційна команда Зеленського намагалася спростувати публікацію, натякаючи на недостовірність. Проте жодної заяви до суду на видання Il Tirreno подано не було, як і не було вимоги видалити публікацію — хоча вона залишалася на сайті відкритою, публічною і не була спростована редакцією. Якщо б інформація справді була фейковою — президент міг би вимагати захисту честі та гідності в суді. Але цього не зробив.

Який із цього висновок?

Президент, який у своїх виступах жорстко засуджував "заробіток на крові", сам здавав елітну нерухомість громадянам країни-агресора в період повномасштабної війни. У 2022 році Зеленський публічно заявляв, що "громадяни РФ не мають права на відпочинок і розваги, поки Росія вбиває українців", та закликав Захід заборонити росіянам туристичні візи. Тим не менш, особисті прибутки — інше питання.

Таким чином, ситуація з віллою — це не просто приклад подвійних стандартів. Це — свідчення розриву між словами і вчинками, між публічною риторикою і приватними фінансовими інтересами.

Тобто склад правопорушення — є. Декларація — неповна. Вілла — є. Гроші — отримані. Але поки є президентський імунітет, справу не відкриють. Проте імунітет не вічний, а якщо Зеленський сам його не закінчить, то йому допоможуть. Ми ж уже закінчували, пам’ятаєте?

Було таке: ще вчора був у Миколи Яновича імунітет, а сьогодні — приїхали автомайданівці, правосєки — і все. Тазом накрилось. Медним. Так і тут буде. Наш таз — завжди напоготові.

І як тільки скасують воєнний стан — зразу буде «тазоприклеювання» до Зеленського. Руки вже, чесно кажучи, самі тягнуться.

Політична цензура в дії: як Монобанк блокує українців за критику влади

В Україні стався гучний інцидент, який загострив дискусії навколо свободи слова, цензури та зловживання владою. Мова йде про блокування рахунку українського блогера Мирослава Олешка банком Монобанк — український необанк, що обслуговує понад 7 млн клієнтів.

Банківський "бан" за критику влади

Інформацію про блокування оприлюднив сам Олешко: Монобанк не лише скасував його акаунт, а й відмовив у подальшому обслуговуванні. Цитуємо офіційну відповідь банку:

"На жаль, ми не можемо продовжувати ваше подальше обслуговування в нашому банку. У зв'язку з накопиченою інформацією з різних джерел банк ухвалив рішення про відмову у подальшому користуванні нашою карткою".

Причину не вказано, посилаючись на "політику банку". Водночас, жодної офіційної претензії або порушення умов користування з боку Олешка не наведено. Враховуючи, що він активно критикує президента Зеленського, керівника ОП Андрія Єрмака та діяльність ТЦК, напрошується висновок: йдеться про політично мотивовану розправу.

Гороховський, Єрмак і СБУ: хто насправді стоїть за блокуванням

Монобанк очолює Олег Гороховський, публічна особа, наближена до Офісу Президента. Він неодноразово з'являвся у спільних проектах з блогерами, пов’язаними з ОП, брав участь у рекламних кампаніях, де прямо вказувалось на партнерство з СБУ.

До того ж, СБУ — структура, яка у листопаді 2023 року оголосила Олешку підозру в інформаційно-підривній діяльності, незаконному перетині кордону та перешкоджанні роботі ЗСУ. За словами СБУ, Олешко виїхав з України на підставі підробленої медичної довідки та займається публікаціями, що дискредитують призов та ЗСУ.

"Встановлено, що Олешко після підтвердження придатності до військової служби та виклику до ТЦК у серпні 2023 року покинув Україну за підробленою довідкою та публікує матеріали, які шкодять ЗСУ".

Це звинувачення — непідкріплене доказами, а довідка, за якою він виїхав, була офіційно видана державною установою. Жодних вироків щодо людей, які її підписали, чи прикордонників, які її прийняли, немає. Тож говорити про підробку немає підстав.

Критика ТЦК — це "перешкоджання ЗСУ"?

У своїх виступах Олешко критикував не самі Збройні Сили України, а ТЦК — територіальні центри комплектування, які, за численними свідченнями, займаються побиттям, викраденням та примусовим затриманням громадян. Працівники ТЦК — це цивільні особи, і вони не є бойовими підрозділами.

"З працівників ТЦК жодної бригади створити неможливо", — заявив речник Полтавського ТЦК Роман Ітьомін.

Тож критика цих осіб не може кваліфікуватися як "перешкоджання діяльності ЗСУ". Це — свобода слова і публічна оцінка порушень закону. Але навіть така критика в Україні сьогодні ризикує стати кримінально переслідуваною.

Брудна кампанія з дискредитації

Після блокування рахунку проти Олешка була розгорнута масована кампанія дискредитації. Анонімний телеграм-канал, пов'язаний з Офісом Президента, написав:

"Российский пропагандист Олежка ноет, что Монобанк заблокировал его карту. Он работает на российские спецслужбы".

При цьому жодної справи про держзраду не існує, це — вигадка для публічного знищення репутації. Так само й грантове ЗМІ "Новинарня", яке існує за підтримки Європейського фонду за демократію, назвало Олешка "перебіжчиком", тим самим виправдовуючи політичне блокування.

Так виглядає "європейська демократія": грантові ЗМІ стають рупором цензури й переслідувань.

Гороховський — патріот за долари

Цікаво, що сам Гороховський у січні 2022 закликав українців не купувати долари:

"Якщо почнеться війна — долари не врятують. Якщо не почнеться — нагадають про нашу слабкість".

Однак уже за рік він сам рекомендує зберігати кошти саме в доларах та євро, бо гривня не виконує функцію збереження. Така подвійна мораль — не новина для Гороховського.

У листопаді 2023 року він взагалі купив портрет Зеленського на благодійному аукціоні журналіста Михайла Ткача за 150 000 доларів. Цей жест розглядається як спроба "вислужитися" перед владою. І саме тоді було заблоковано рахунок Олешка.

"Я ж заблокував вашого критика Мирослава Олешка. Бачите, який я корисний", — ніби промовляє цей вчинок.

Монобанк

Всупереч твердженням, що Монобанк — лише додаток, варто чітко зазначити:
Монобанк є повноцінним банком, який працює на базі Універсал Банку (його банківська ліцензія), і має всі атрибути класичного банку: рахунки, зобов'язання, клієнтську базу, платіжну інфраструктуру.

Так, клієнти підписують договір з Універсал Банком, а Монобанк — його фронт-енд. Але по факту — це єдиний банк для мільйонів українців. І саме цей банк за вказівкою "згори" може забрати доступ до грошей будь-коли.

Громадянська позиція коштує рахунку

Якщо сьогодні тебе можуть забанити у банку за критику влади — завтра тебе можуть заблокувати всюди: в інтернеті, в житті, в праві на захист. Монобанк створив небезпечний прецедент — використання фінансової системи як інструменту політичного тиску.

Це не демократія. Це — цифровий авторитаризм. І українське суспільство має сказати цьому рішуче "ні". Інакше країна, яка воює за свободу, втратить її остаточно — зсередини.

Закривайте рахунки, не годуйте цензорів. Боріться за право думати і говорити.

Telegram-канал «Темний Лицар» став одним із найзагадковіших та водночас найскандальніших джерел інформації в українському медіапросторі. Спочатку позиціонуючи себе як незалежний майданчик для політичної аналітики, з часом канал перетворився на інструмент агресивної критики влади. Багато експертів і журналістів вважають, що «Темний Лицар» безпосередньо пов’язаний із колишнім народним депутатом Олександром Дубінським.

1. Історія створення каналу та його рання риторика
Telegram-канал «Темний Лицар» з'явився у середині вересня 2019 року. Спочатку канал швидко здобув популярність серед депутатів президентської фракції «Слуга народу» (СН), зосереджуючись на критиці керівництва фракції, уряду Олексія Гончарука та особисто Володимира Зеленського. Його аудиторія швидко зросла до понад 50 тисяч підписників.

«Темний Лицар» демонстрував глибоку поінформованість у внутрішніх справах фракції СН, часто розкриваючи деталі розподілу грошей за лояльність депутатів, а також критикував рішення уряду та прем'єр-міністра. Особливий акцент ставився на критиці вихідців з офісу BRDO (Better Regulation Delivery Office), зокрема, самого Гончарука.

На початкових етапах канал здобув репутацію об'єктивного джерела інформації. Він часто розміщував інсайди, які підтверджувалися офіційними подіями. Зокрема, «Темний Лицар» публікував інформацію про внутрішні наради у фракції, кадрові рішення та підкилимні ігри. Канал також активно коментував призначення в уряді, що додавало йому авторитету серед депутатів СН.

2. Вплив на внутрішню політику «Слуги народу»
«Темний Лицар» фактично став медіа-путівником для багатьох депутатів від «Слуги народу», особливо для новачків, які не мали політичного досвіду. Його повідомлення часто обговорювалися в кулуарах Верховної Ради, а деякі депутати навіть цитували його у своїх виступах. Це створювало унікальну ситуацію, коли анонімний канал мав вплив на прийняття рішень у правлячій фракції.

Згодом канал почав активніше критикувати прем'єр-міністра Олексія Гончарука та його оточення. Особливо жорсткі випади стосувалися тих, хто прийшов до уряду з офісу BRDO. «Темний Лицар» натякав на корупційні схеми, некомпетентність і відсутність політичної відповідальності цих осіб.

3. Медіа-кілерство та скандальні публікації
«Темний Лицар» прославився своїм агресивним стилем подачі інформації. Канал не гребував особистими образами, сексистськими жартами та навіть відвертими інсинуаціями. Наприклад, він висміював молодих депутаток від СН, таких як Роксолана Підласа та Єлизавета Ясько. Їх зображували у негативному світлі, а подекуди навіть принижували їхню професійну репутацію.

Канал також критикував Давида Арахамію, лідера фракції СН. «Темний Лицар» звинувачував його у маніпуляціях із бюджетними коштами, використанні адміністративного ресурсу та «торгівлі голосами» під час важливих голосувань у Раді. Багато з цих звинувачень не мали підтвердження, але інформаційний шум створював відчуття постійних скандалів у партії.

4. Зміна риторики після арешту Олександра Дубінського
Різка зміна риторики каналу відбулася після арешту Олександра Дубінського у 2023 році. Спочатку «Темний Лицар» обережно коментував цю подію, проте згодом перейшов до відвертої критики влади. Після арешту Дубінського канал почав активно просувати ідею, що його ув'язнення — це політичне переслідування з боку Офісу Президента.

Канал відкрито звинувачував Зеленського та його оточення у корупції, узурпації влади та зраді національних інтересів. «Темний Лицар» публікував документи, які нібито підтверджували незаконні дії ОП, а також пропагував ідею протестів проти чинної влади.

5. Підозри щодо зв'язку з Дубінським
Офіційно Олександр Дубінський не визнавав своєї причетності до каналу «Темний Лицар», але численні докази вказують саме на нього. Після його арешту канал неодноразово виступав на його захист, висміюючи офіційні заяви правоохоронців та звинувачуючи їх у виконанні політичного замовлення.

Багато журналістів і експертів відзначають, що стиль повідомлень каналу дуже схожий на риторику самого Дубінського. Канал також часто публікував інформацію, яку міг знати лише інсайдер у політичних колах, яким Дубінський, безсумнівно, був.

6. Інструмент політичного тиску чи незалежне джерело?
«Темний Лицар» залишається одним із найбільш впливових Telegram-каналів в українському політичному просторі. Його здатність формувати громадську думку та впливати на внутрішні процеси у провладній фракції робить його потужним інструментом політичного тиску. Чи є він дійсно незалежним джерелом інформації, чи лише рупором у руках Дубінського та його союзників, залишається відкритим питанням.

Проте вже зараз можна стверджувати, що діяльність каналу «Темний Лицар» суттєво вплинула на політичний ландшафт України, сприяючи посиленню розколу у правлячій партії та створюючи підґрунтя для нових політичних проєктів. У разі повернення Дубінського до активної політики, цей канал може стати його головним медіа-інструментом для мобілізації протестних настроїв у суспільстві.

Олександр Дубінський, колишній народний депутат України, журналіст та медійний діяч, відомий своїми скандальними заявами та неоднозначною діяльністю. Його політичний шлях характеризується різкими поворотами — від підтримки влади до гучного переходу в опозицію. Проте за лаштунками політики залишаються тіні кримінального минулого та численні зашквари, які варто розглянути детальніше.

1. Ранній етап кар'єри: журналістика та скандали
   До приходу в політику Олександр Дубінський працював журналістом, зокрема на телеканалі «1+1», який належить олігарху Ігорю Коломойському. Його журналістська діяльність неодноразово супроводжувалася скандалами, пов'язаними з маніпуляціями фактами, поширенням неперевіреної інформації та «замовними» сюжетами. Дубінський набув популярності як ведучий програми «Гроші», яка хоч і викривала корупційні схеми, але часто вибірково і з вигідної для власника каналу позиції.

2. Політична кар'єра та зв'язки з Коломойським
   У 2019 році Дубінський був обраний народним депутатом від партії «Слуга народу». Вже тоді ходили чутки, що його кандидатура була просунута Ігорем Коломойським, що фактично робило його «голосом олігарха» у Верховній Раді. За час своєї депутатської каденції він неодноразово виступав із заявами, які захищали інтереси Коломойського, зокрема у справах ПриватБанку та інших фінансових питаннях.

3. Кримінальне минуле та міжнародні санкції
   У 2021 році Міністерство фінансів США наклало санкції на Олександра Дубінського за підозру у втручанні у вибори у США. За даними американських спецслужб, Дубінський разом із іншими проросійськими політиками в Україні сприяв поширенню дезінформації про Джо Байдена та його сина Гантера. Це стало справжнім ударом для української влади та репутації партії «Слуга народу».

Крім того, в Україні проти Дубінського відкривалися кримінальні провадження, пов'язані з можливим відмиванням коштів, незаконними фінансовими операціями та іншими економічними злочинами. Однак, завдяки зв'язкам із Коломойським, тривалий час йому вдавалося уникати серйозних наслідків.

4. Арешт та тюремне ув'язнення
   Незважаючи на спроби уникнути відповідальності, у 2023 році Дубінський був заарештований за звинуваченням у відмиванні грошей та фінансуванні антидержавної діяльності. Слідство встановило, що частина коштів, які він отримував від своїх закордонних партнерів, використовувалася для фінансування акцій протесту та пропагандистських кампаній в інтересах проросійських сил.

Дубінський спробував представити свій арешт як політичне переслідування, однак докази, зібрані правоохоронцями, були досить вагомими. У результаті судового процесу його засудили до декількох років ув'язнення, хоча адвокати намагалися затягнути процес через апеляції та юридичні маніпуляції.

5. Перетворення на опозиціонера
   Перебуваючи у в'язниці, Дубінський різко змінив свою риторику. Він почав позиціонувати себе як опозиціонер та борець за справедливість, публічно звинувачуючи Володимира Зеленського та його оточення у переслідуванні політичних опонентів. Його заяви активно підтримували деякі проросійські медіа, що тільки підсилювало підозри у його зв'язках із Росією.

6. Телеграм-канал та зміна риторики
   Олександр Дубінський активно веде свій Telegram-канал «Dubinsky_pro», де спочатку його риторика відповідала підтримці дій влади, але після відсторонення від «Слуги народу» і санкцій США, його висловлювання стали різко опозиційними. Він почав критикувати владу Зеленського, звинувачувати Офіс Президента у корупції та узурпації влади.

7. Скандальні законопроєкти
   За час свого перебування у Верховній Раді, Дубінський ініціював кілька скандальних законопроєктів. Серед них, зокрема, законопроєкти щодо спрощення умов для бізнесу Коломойського, а також спроби заблокувати або відтермінувати реформи, які не вигідні його патрону. Найбільш відомим став законопроєкт, який фактично мав унеможливити повернення націоналізованого ПриватБанку державі.

Також експерти та журналісти неодноразово вказували на те, що Дубінський може бути автором анонімного Telegram-каналу «Темний Лицар». Цей канал відомий агресивною критикою влади, публікацією інсайдів та розкриттям кулуарних домовленостей. До арешту риторика каналу була більш м'якою, проте після ув'язнення Дубінського повідомлення стали ще більш різкими та спрямованими проти влади.

Після звільнення (якщо це станеться), Дубінський, ймовірно, спробує повернутися в політичну гру, використовуючи образ «жертви режиму». Однак його кримінальне минуле та численні зашквари залишають чимало питань щодо його справжніх мотивів та щирості у боротьбі за права українців.

Олександр Дубінський — це приклад політика, який пройшов шлях від журналіста до проросійського опозиціонера, використовуючи будь-які методи для досягнення власних цілей. Його скандали та кримінальне минуле підривають довіру до його заяв та дій. Чи зможе він повернутися в політику — покаже час, але його репутація вже давно опинилася під тінню сумнівів.

Яніна Соколова, відома українська журналістка, останнім часом опинилася в центрі скандалів та підозр щодо її можливої співпраці з владою Володимира Зеленського. Хоча раніше Соколова позиціонувала себе як незалежна журналістка та критик влади, останні події свідчать про протилежне.

Хочу показати вам справжнє обличчя журналістки Яніни Соколової, яка розігрує спектакль, нібито вона в опозиції до Офісу Президента, а насправді працює на інтерес Андрія Єрмака. Нещодавно я записував відео про те, що радник голови Офісу Президента Андрія Єрмака, Сергій Лещенко, зробив заяву, що Європейський Союз повинен припинити допомогу українським біженцям, забрати в них усе, щоб змусити їх повернутися в Україну і наповнювати тут державний бюджет.

Після цього Яніна Соколова записала відеовідповідь для Сергія Лещенка, в якому спочатку розкритикувала його заяву і зробила вигляд, що вона нібито проти такої ініціативи влади. Але в кінці відео вона не витримала і підтримала Лещенка, заявивши, що на її думку, біженців дійсно потрібно «чмирити». Вона зазначила, що держава повинна створювати хоча б мінімальні умови для біженців, а вже потім можна «випускати Лещенка», щоб він принижував українців за кордоном.

На мою думку, Яніна Соколова нічим не відрізняється від Сергія Лещенка. Для неї нормально принижувати людей, просто зараз, на її думку, ще не час, а от коли влада зробить хоч щось, то вона із задоволенням разом із Лещенком почне «чмирити» людей.

Що стосується самого Сергія Лещенка, то після своєї скандальної заяви він вийшов в ефір і почав виправдовуватися. Спочатку він наголошував, що як народний депутат він відповідає за свої слова 24 години на добу. Але вже через 15 хвилин заявив, що його слова про біженців – це його особиста думка, а не позиція Офісу Президента. Чергові подвійні стандарти!

Постає питання: яким чином Офіс Президента тримає на посаді радника повністю аморальну людину? Якщо Лещенко перебував у Давосі як приватна особа, то як він туди потрапив, враховуючи заборону на виїзд українців за кордон? Виходить, що для Лещенка закони не писані?

На Заході, якщо публічна особа здійснює аморальний вчинок, її звільняють. Але Лещенка, що б він не робив, тримають на посаді, бо він корисний для Єрмака і Зеленського у поширенні пропаганди.

Далі ситуація стає ще цікавішою. Коли журналіст Юрій Ніколов критикував Зеленського та публікував розслідування щодо корупції в Офісі Президента, до нього додому прийшли «тітушки». Ніколов звинуватив в організації нападу Володимира Петрова, який раніше працював при Януковичу і зараз співпрацює з Єрмаком і Татаровим. Після цього поліція нібито затримала п’ятьох осіб, але вже незабаром їх усіх відпустили без жодних звинувачень. Це була показуха, щоб заспокоїти західні ЗМІ.

1. Інтерв'ю та риторика на користь влади
   Соколова почала демонструвати лояльність до Офісу Президента. Її інтерв'ю з представниками влади здебільшого проходять у м'якому та дружньому тоні, а критика влади звучить все рідше. Особливо це стало помітно після скандальних заяв радника голови Офісу Президента Андрія Єрмака, Сергія Лещенка.

2. Скандал із підтримкою Сергія Лещенка
   Соколова записала відео, у якому спочатку розкритикувала заяву Лещенка щодо українських біженців, але наприкінці фактично підтримала його позицію про необхідність «чмирити» українців за кордоном. Це відео викликало шквал критики у соціальних мережах та підозри щодо її справжньої позиції.

3. Вибір гостей і тем
   У своїх програмах Соколова почала обирати гостей, які підтримують дії влади, а критика на адресу Офісу Президента майже не звучить. Деякі журналісти припускають, що це не випадковість, а продумана редакційна політика, можливо, під впливом фінансової або політичної підтримки.

4. Відсутність критики корупційних скандалів
   Коли в Україні вибухали корупційні скандали навколо представників влади або наближених до Офісу Президента осіб, Соколова або не піднімала ці теми, або коментувала їх дуже обережно. Особливо це стосується розслідувань щодо Андрія Єрмака та його оточення.

5. Підозри у фінансуванні проєктів
   Хоча прямих доказів немає, в медіа-середовищі вже неодноразово з'являлася інформація про можливе фінансування проєктів Яніни Соколової через державні гранти або кошти, пов'язані з Офісом Президента. Такі припущення посилюють сумніви у її незалежності.

Ситуація з Яніною Соколовою викликає багато питань щодо її справжньої позиції та незалежності. Критики звинувачують її у грі на два фронти, коли публічно вона демонструє опозиційність, а насправді може працювати на інтереси влади. Подальший розвиток подій покаже, чи зможе журналістка повернути собі довіру аудиторії та зберегти репутацію незалежного медіа-голосу в Україні.

І ось Лещенко, колишній журналіст, який мав би захищати своїх колег, тепер працює разом із Єрмаком і Татаровим, отримує гроші і, здається, повністю втратив будь-які моральні орієнтири.

Борислав Береза — український політик, громадський діяч та колишній народний депутат Верховної Ради України VIII скликання, відомий своєю активною присутністю в медіапросторі та соціальних мережах. Останнім часом його діяльність викликає значний інтерес та суперечки в суспільстві.

Виїзд за кордон та суперечливі заяви

У березні 2024 року Борислав Береза виїхав з України через пункт пропуску "Старокозаче" на кордоні з Молдовою і відтоді не повертався. Попри це, він продовжував активно вести свої соціальні мережі, створюючи враження, що перебуває в Україні та бере безпосередню участь у захисті країни. Це викликало обурення серед громадськості, особливо після того, як журналісти вимагали від нього надати докази його присутності в Україні, але він не зміг цього зробити. Спроби опублікувати фотографії, які мали підтвердити його перебування на батьківщині, лише посилили сумніви через невідповідність сезонних деталей на знімках.

Якщо врахувати, що він неодноразово виступав за посилення мобілізації та висміював ухилянтів, його власний відхід у тінь та виїзд за кордон виглядають особливо цинічно.

Власний досвід військової служби

На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Борислав Береза приєднався до лав Збройних Сил України. Він брав участь у бойових діях, зокрема, 21 березня 2022 року разом з іншими підрозділами заходив до Ірпеня під час активних бойових дій. Береза розповідав про інтенсивні обстріли та складні умови, з якими стикалися українські військові під час звільнення міста.

Однак у вересні 2022 року він повідомив про звільнення зі служби через серйозні проблеми із зором. За його словами, ліве око бачило лише на 20%, а праве — менше 20%, що вимагало негайного медичного втручання. Береза зазначив: "Моя варта в ЗСУ закінчилася. Мене списали. Я прийшов солдатом і йду солдатом."

Відмова від мобілізації та конфлікт з військкоматом

У квітні 2022 року, під час перебування на Львівщині, Березі була вручена повістка до військкомату з метою постановки на облік як внутрішньо переміщеної особи. Він відмовився прийняти повістку, аргументуючи це тим, що не є переселенцем і приїхав лише на короткий час. Цей інцидент набув широкого розголосу, оскільки екс-нардеп не лише відмовився виконати законні вимоги, але й звинуватив представників військкомату в діях на замовлення Офісу Президента через його критичні висловлювання на адресу влади.

Суперечливі твердження

1. Березень 2022 — Береза заявляє, що перебував у лавах ЗСУ та брав участь у боях за Ірпінь.
2. Квітень 2022 — у Львові йому вручають повістку, що свідчить про його офіційний статус як цивільного.
3. Вересень 2022 — він оголошує про звільнення з лав ЗСУ через проблеми із зором.

Виникає логічне питання: як може людина, яка, за власними словами, вже служила у ЗСУ в березні, отримати повістку як цивільний у квітні? Якщо він дійсно був у складі військових підрозділів, навіщо йому вручати повістку?

Можливі пояснення

Серед пояснень цієї невідповідності можуть бути наступні варіанти:

1. Береза ніколи не був військовослужбовцем ЗСУ. Його заяви про участь у боях могли бути лише частиною медійної кампанії, а в квітні 2022 року він насправді залишався цивільним, через що йому й вручали повістку.

2. Він перебував у теробороні або був волонтером. Це могло дати йому можливість бути на передовій, але не бути офіційно зарахованим у лави ЗСУ.

3. Він з якихось причин приховував справжній статус. Можливо, у квітні 2022 року він ще не мав офіційного статусу військового, а згодом знайшов спосіб уникнути мобілізації, подавши заяву на списання за станом здоров’я.

4. Він спочатку уникав мобілізації, а потім вирішив створити імідж ветерана. Можливо, його заяви про службу у ЗСУ були зроблені пізніше для підтримки власного іміджу, хоча насправді його участь у війні була мінімальною або взагалі відсутньою.

Підтримка Віталія Портникова та просування наративів Офісу Президента

Віталій Портников, відомий український журналіст, часто висловлює позиції, що збігаються з офіційною лінією Офісу Президента. Його резонансні заяви, такі як "не подобається корупція — чемодан, вокзал, Варшава", викликають широкий суспільний резонанс. Борислав Береза неодноразово висловлював солідарність з Портниковим, підтримуючи його думки та захищаючи від критики. Це породжує припущення про можливу співпрацю Берези з Офісом Президента та просування вигідних для влади наративів.

Діяльність Борислава Берези сповнена суперечностей та викликає багато запитань у суспільстві. Його виїзд за кордон під час війни, відмова від мобілізації та активна підтримка журналістів, лояльних до влади, ставлять під сумнів його заяви про патріотизм та незалежність. У сучасних умовах суспільство очікує від публічних осіб прозорості та відповідальності, особливо коли йдеться про національну безпеку та довіру громадян.

Можливо, Борислав Береза, користувався гострою риторикою та публічними заявами для створення певного іміджу, проте насправді не брав участі у безпосередніх бойових діях, а навіть залишив країну, дозволивши іншим брати на себе основну частину бойових зусиль. Дехто стверджує, що його заяви про участь у бойових операціях і патріотичну активність — це переважно словесна гра, яка покликана зміцнити популярність серед певної аудиторії та водночас відвести увагу від реальної військової діяльності.

За даними деяких опитувань і аналітичних матеріалів, Береза неодноразово критикував мобілізаційні процеси, висловлюючись про необхідність змін, проте власний досвід участі на передовій виглядає сумнівним. Його відхід з країни та відсутність документально підтверджених фактів про активну участь у бойових діях сприймаються багатьма як спроба уникнути особистих ризиків і відповідальності. Таке ставлення дозволяє створити образ людини, яка лише гучно заявляє про себе, залишаючи реальну боротьбу на плечах інших.

Незважаючи на це, слід враховувати, що питання щодо його військового досвіду та мотивів залишаються предметом гострих дискусій. Офіційних розслідувань або незаперечних доказів, що остаточно б підтверджували або спростовували ці заяви, немає.

«Телебачення Торонто»: незалежне ЗМІ чи пропагандисти Банкової?

Ютуб-канал «Телебачення Торонто» давно зарекомендував себе як гумористично-сатиричний медіа-проєкт, що критикує політику та розвінчує фейки. Однак, якщо уважно проаналізувати їхній контент, стає очевидним, що ця платформа не така вже й незалежна, як намагається себе подати. Фактично, їхня редакційна політика вкрай вибіркова: опозиція і критики Зеленського піддаються жорсткому тролінгу, у той час як сама влада та її оточення отримують значно м’якше ставлення або й узагалі залишаються поза зоною критики.

Пропаганда в інтересах Банкової

Незважаючи на гучні заяви про незалежність, «Телебачення Торонто» дивним чином завжди просуває вигідні Офісу Президента меседжі. Якщо опозиційні політики, активісти або медійні фігури виступають з критикою Зеленського, вони майже гарантовано стають об’єктами насмішок у випусках цього каналу. Водночас серйозні корупційні скандали, пов’язані з чинною владою, залишаються без належної уваги.

Яскравим прикладом є ситуація навколо корупційного скандалу із закупівлями Міністерства оборони. Поки незалежні журналісти викривали схеми з завищеними цінами на продукти для військових, «Телебачення Торонто» замість серйозного розслідування просто висміяло тему, перевівши її у жартівливу площину. Аналогічна ситуація була з «Великим будівництвом» Зеленського, коли розкрадання бюджетних коштів подавалися у вигляді гумору, що значно знижувало рівень суспільного обурення.

Донати для Притули: кому йдуть гроші?

Ще одним яскравим прикладом вибірковості цього медіа є їхня активна підтримка Сергія Притули. Ведучі «Телебачення Торонто» неодноразово закликали підписників донатити на його фонд, просуваючи його як одного з головних волонтерів країни. Однак реальні фінансові операції фонду Притули викликають чимало запитань.

Найбільш резонансним став так званий «кейс зі супутником». У 2022 році Притула оголосив збір коштів на купівлю супутника для потреб ЗСУ. Українці довірили йому величезну суму, проте з того часу ніхто не побачив жодних реальних доказів існування цього супутника та його використання для армії. Більше того, згодом стало відомо, що гроші фактично пішли на оплату підписки до одного з сервісів супутникової розвідки, що значно дешевше, ніж заявлена сума збору.

Ще одним показовим моментом є дивовижне збагачення родини Притули. Згідно з інформацією, що з’явилася у відкритих джерелах, дружина Притули з 2022 року по сьогоднішній день придбала щонайменше 17 квартир у Києві. Це викликає закономірні підозри щодо того, звідки у сім’ї волонтера такі величезні кошти.

Лицемірство щодо українців за кордоном

Окремо варто згадати їхню позицію щодо українців, які виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення. Ведучі «Телебачення Торонто» регулярно висміюють тих, хто залишив країну, зображаючи їх ледачими ухилянтами та боягузами. Водночас користувачі неодноразово помічали, що деякі з самих журналістів цього каналу перебувають за межами України.

У коментарях під їхніми відео користувачі прямо запитують: якщо вони такі патріотичні, чому самі не воюють і не повертаються в Україну? Відповіді на ці питання ведучі уникають, що лише підтверджує подвійні стандарти їхньої роботи.

«Телебачення Торонто» вже давно перестало бути незалежним медіа і фактично працює на Банкову. Вони активно висміюють усіх критиків влади, пропагують зручні для Зеленського наративи та підтримують таких сумнівних діячів, як Сергій Притула. Водночас вони намагаються створити видимість чесного і неупередженого контенту, хоча фактично діють за тими ж принципами, що і державні пропагандистські ресурси.

Зважаючи на все це, українцям варто критично ставитися до інформації, що подається на цьому каналі, та розуміти, що їхня головна мета – формування потрібної суспільної думки, а не справжня незалежна журналістика.

Пропагандист «Бучко»: відданість грошам, а не принципам

Ютуб-канал «Бучко» – це один із тих майданчиків, які функціонують виключно на догоду владі. Його ведучий, який ще до 2019 року активно вихваляв Петра Порошенка, раптово змінив риторику одразу після оголошення результатів президентських виборів. Якщо до 21 квітня 2019 року його контент складався з оди про «реформи» та «державницьку політику» Порошенка, то вже на наступний день після перемоги Володимира Зеленського блогер миттєво переорієнтувався. Він почав поливати брудом свого вчорашнього кумира і з такою ж завзятістю вихваляти нового президента.

Перевзування на льоту

Таке миттєве «перевзування» не могло відбутися без певних домовленостей і вигід. Уже в перші місяці правління Зеленського контент каналу «Бучко» став повністю відповідати інформаційній політиці Банкової. Жодного критичного слова в бік влади, жодного незалежного аналізу ситуації – лише сліпе вихваляння Зеленського та його команди.

Водночас блогер розгорнув масштабну кампанію з дискредитації Порошенка, використовуючи старі штампи, що активно розкручувалися Офісом президента. Він просував всі наративи, вигідні Зеленському, але робив це настільки непереконливо, що навіть серед аудиторії каналу почала з’являтися критика щодо його нещирості.

Слабкий пропагандист із малими інвестиціями

На відміну від великих пропагандистських ресурсів, таких як «Телебачення Торонто» чи окремі блогери з мільйонною аудиторією, канал «Бучко» не отримує серйозної фінансової підтримки від влади. Його випуски виглядають слабкими і неякісними, а рівень аргументації залишає бажати кращого.

Очевидно, що на Банковій не бачать у цьому блогері великого потенціалу, а тому фінансування на його діяльність виділяють за залишковим принципом. Його контент часто повторює матеріали більш рейтингових пропагандистських каналів, не додаючи нічого нового. Через це «Бучко» не може конкурувати з іншими блогерами, які мають більші можливості та професійніші команди.

Висновки

Канал «Бучко» – це класичний приклад блогера без принципів, який орієнтується виключно на політичну кон’юнктуру. Спочатку він служив Порошенку, потім різко переметнувся до Зеленського, але навіть у цьому таборі не зміг закріпитися як серйозний пропагандист. Його слабка аргументація, відсутність глибокого аналізу та низький рівень контенту роблять його маловпливовим ресурсом, який не отримує значних інвестицій від влади. Це яскравий приклад того, як нещирість і відсутність реальної позиції ведуть до маргіналізації навіть у світі політичної пропаганди.

Проплачені блогери «Ісландії», або : як Іванов і Петров працюють на Офіс Зеленського

Останнім часом український інтернет-простір заполонили блогери, які активно просувають усі ініціативи влади, при цьому уникаючи будь-якої критики в бік корупційних скандалів або провалів правлячої верхівки. Одним із таких майданчиків є канал «Ісландія», де активно працюють Сергій Іванов та Володимир Петров. Їхня діяльність не залишає сумнівів у тому, що вони є «кишеньковими» блогерами Офісу Президента України, зокрема Андрія Єрмака.

Повна підтримка політики Зеленського

Блогери «Ісландії» виступають головними рупорами всіх рішень, які просуває Офіс Президента. Вони нав’язують своїй аудиторії необхідність підтримки мобілізації, агресивно виступають проти тих, хто ухиляється від призову, та засуджують будь-яку критику військової політики Зеленського.

Однак їхні ефіри залишаються абсолютно беззубими щодо корупційних скандалів, які охоплюють владу. Жодного слова про багатомільйонні закупівлі Міноборони за завищеними цінами, ніяких викриттів щодо сумнівних схем у «Великому будівництві» та непрозорих розтрат державних коштів. Замість цього – акцент виключно на необхідності підтримки влади і боротьбі з опозиційними силами та «зрадниками».

Фінансування з державних ресурсів?

Багато незалежних журналістів та медіаекспертів висловлюють думку, що канал «Ісландія» отримує фінансування з боку Офісу Президента. Це проявляється не тільки в системній редакційній політиці, що відповідає державній пропаганді, але й у фінансовій підтримці самого проєкту.

За деякими даними, Андрій Єрмак особисто курує блогерів, які мають формувати суспільну думку в потрібному руслі. Їм виділяються ресурси на просування контенту, а також забезпечується доступ до «правильної» інформації для маніпуляції суспільною думкою.

Замість боротьби з корупцією – переслідування опонентів

Одна з головних задач Іванова і Петрова – дискредитація всіх, хто критикує Зеленського та його оточення. У своїх ефірах вони регулярно висміюють опозиційних політиків, незалежних журналістів і активістів, називаючи їх «ворогами України» та «агентами Кремля».

При цьому вони не помічають масштабних корупційних схем, які процвітають у владі. Їхні стріми та програми заповнені відверто маніпулятивними наративами, що відповідають державній лінії. Офіс Президента використовує таких блогерів як основний інструмент інформаційної війни проти будь-якої критики з боку суспільства.

Блогери «Ісландії» стали частиною пропагандистської машини Зеленського, виконуючи роль інформаційних солдатів Офісу Президента. Їхні меседжі повністю збігаються з політичною лінією влади, а будь-яка критика в їхній ефірній діяльності повністю відсутня.

У той час, як країна потерпає від корупції та неефективного управління, Іванов та Петров продовжують розповідати про те, як важливо не ставити запитань та сліпо підтримувати владу. І поки вони виконують свої функції, отримуючи державне фінансування, прості українці змушені миритися з наслідками цієї політики, яка веде країну до ще більшої кризи.

Блогери «Ісландії» та мобілізація: війна чужими руками

Блогери «Ісландії», такі як Сергій Іванов та Володимир Петров, активно підтримують мобілізацію та всі дії територіальних центрів комплектування (ТЦК). У своїх ефірах вони закликають українців беззаперечно йти на фронт, засуджують тих, хто ухиляється від призову, і формують суспільну думку про необхідність тотальної мобілізації.

Однак, самі вони та їхні родичі на війну, звісно ж, не йдуть. Вони продовжують сидіти у теплих студіях, записувати свої ефіри та заробляти на просуванні наративів влади, уникаючи особистої відповідальності перед суспільством. Як і багато інших пропагандистів, вони хочуть вести війну чужими руками, змушуючи звичайних громадян платити за їхні заклики власним життям.

Жоден з них не подав прикладу патріотизму, не записався добровольцем до армії та не відправив своїх дітей чи близьких на передову. Вони підтримують примусову мобілізацію виключно для інших, не відчуваючи на собі її наслідків.

Ця подвійна мораль чітко демонструє, що для них головне – не захист країни, а збереження власного комфорту та фінансування з боку влади. Вони грають роль інформаційних солдатів, але самі не готові ризикувати нічим, окрім рейтингів своїх каналів.

У лютому 2024 року Президент України Володимир Зеленський на пресконференції в рамках форуму «Україна.2024» заявив, що плани українського контрнаступу 2023 року стали відомі російській стороні ще до початку операції.

Він підкреслив:
«Наші контрнаступальні дії минулого року вже лежали на столі у Кремлі ще до того, як вони почалися».

Президент зазначив, що у ставці Верховного головнокомандувача присутня значна кількість осіб, зокрема командування різних напрямків і міжнародні партнери, що могло сприяти витоку інформації. У зв’язку з цим Зеленський наголосив на необхідності розробки кількох детальних планів наступальних операцій і обмеження кола осіб, які мають до них доступ, щоб запобігти подібним витокам у майбутньому.

Роль Єрмака у можливому витоку інформації

На тлі обговорення можливих причин витоку інформації увага громадськості та експертів знову звернулася на постать Андрія Єрмака, голови Офісу Президента України.
Раніше у ЗМІ з’являлися матеріали, в яких стверджувалося про його можливі зв’язки зі спецслужбами Росії.
Зокрема, повідомлялося, що Єрмак нібито був завербований ФСБ і отримав оперативний псевдонім «Козир».
Стверджувалося, що він був впроваджений у російське політичне середовище через певні зв’язки та виконував завдання, спрямовані на підрив українських інтересів.

Чи має Єрмак право бути на закритих військових нарадах?

Враховуючи ці обставини, виникає логічне питання: чому Андрій Єрмак бере участь у заходах, пов’язаних із розробкою та обговоренням стратегічних військових планів України?
Критики вказують на відсутність у нього відповідних повноважень та потенційну загрозу національній безпеці, пов’язану з його діяльністю.
Адже Єрмак не є військовою особою і не має доступу до багатьох речей на офіційному рівні, проте його вплив перевищує навіть тих, хто ухвалює рішення.

Оманський слід: зустріч Зеленського та Патрушева

У січні 2020 року в Омані відбулася подія, що визначила подальший політичний курс України.
Президент Володимир Зеленський таємно прибув до столиці Омана – Маскату. Майже одночасно з ним туди ж прилетів секретар Ради безпеки Росії Микола Патрушев – один із найближчих соратників Володимира Путіна, куратор ФСБ та стратег Кремля з питань України.

Факт їхньої таємної зустрічі був задокументований журналістами програми «Схеми».
Через кілька годин після прибуття Патрушева Зеленський несподівано повернувся в Київ на тому ж літаку, який використовував представник Кремля.

Призначення Єрмака після таємної зустрічі

За декілька днів після повернення Зеленського в Київ у владі відбулися драматичні кадрові перестановки.

11 лютого 2020 року Володимир Зеленський звільнив Андрія Богдана з посади голови Офісу Президента України.

Цього ж дня на його місце був призначений Андрій Єрмак – людина без досвіду управління державними структурами, але з тісними контактами в Росії.

Єрмак був одним з організаторів скандального обміну Цемаха, важливого свідка у справі про збитий росіянами малайзійський Boeing MH17.

Призначення Єрмака саме в цей період не залишає сумнівів у тому, що це було одним із рішень, ухвалених під час можливої зустрічі Зеленського з Патрушевим в Омані.

Чому Зеленський не може звільнити Єрмака?

Попри численні підозри у витоках інформації та скандали навколо його фігури, Андрій Єрмак залишається недоторканним.
Зеленський не тільки не звільняє його, але й продовжує покладати на нього все більше повноважень.

Це породжує головне питання:
А може, Зеленський просто не має такої можливості?

Справа в тому, що якщо припустити версію про зв’язки Єрмака з ФСБ, то його посада в українській владі – це лише видима частина айсберга.
Відомо, що агентура ФСБ має чітку ієрархію звань, яка не залежить від офіційної посади у тій чи іншій державі.

Якщо Єрмак дійсно є «Козирем», то за своєю справжньою ієрархією в системі ФСБ він може бути значно вищим за Зеленського.
Тобто у цій ситуації не Зеленський є головним, а Єрмак — це той, хто ухвалює рішення, а президент лише їх виконує.

Це пояснює:
Чому Єрмак бере участь у всіх військових нарадах, хоча не має на це жодних повноважень.
Чому саме він має вирішальне слово у питаннях міжнародної політики та переговорів.
Чому після можливої таємної зустрічі з Патрушевим в Омані саме Єрмак очолив Офіс президента.
Чому Зеленський не наважується його звільнити, навіть після очевидних провалів.

Зрештою, якщо припустити, що Єрмак є не просто політичним діячем, а офіцером ФСБ з високим званням, то стає зрозумілим, чому вся влада в Україні зосереджена саме в його руках, а не в руках офіційного глави держави.

Це не просто політична гра. Це гра спецслужб, де Зеленський – лише пішака, а справжні рішення ухвалюються зовсім на іншому рівні.

Виходячи з цього, ситуація вимагає ретельного розслідування та негайного усунення осіб, які можуть несанкціоновано передавати стратегічно важливу інформацію ворогу.

Якщо Єрмак – це «Козир», то хто ж тоді «Буратіно»?

Відомо, що у 2014 році російські спецслужби розробляли проект під кодовою назвою «Буратіно», метою якого було створення в Україні політичного лідера, який висміював би стару систему та зібрав протестний електорат.

І хоча офіційно цей проект нібито не був реалізований, неозброєним оком можна побачити його разючу схожість із президентською кампанією Зеленського у 2019 році.

Буратіно – це персонаж, яким керують ляльководи.
Його головна риса – довірливість і безпорадність перед зовнішнім впливом.
Його використовують, щоб досягти певної мети, а потім списують.

Чи є це збігом? Чи, можливо, Козир грає у своїй партії під керівництвом когось, хто має інше кодове ім’я?

Друзі, доброго дня, сьогодні ми будемо говорити про великий "ЗЕКхапок", про атомне крадівництво, про велике "бетонівництво". Називайте, як хочете, але по факту маємо ситуацію, коли нинішній діючий президент України напряму, і тепер уже точно можна про це говорити з пруфами (і ми зараз це зробимо), хоче, щоб Верховна Рада проголосувала за схему, яка дозволить "прикарманити" десятки, а то й сотні мільярдів гривень (чи десятки мільярдів доларів) на добудові енергоблоків №3 і №4 Хмельницької АЕС.

Отже, в чому справа? Справа в тому, що буквально у вівторок, 11 лютого, першим питанням у порядку денному Верховної Ради стоїть голосування за дозвіл на викуп у Болгарії двох недобудованих російських реакторів, щоб потім їх встановити на Хмельницькій АЕС. Мало того, відповідні структури вже замовили переоцінку цього процесу, бо попередня була десятирічної давнини. Цікаво, звідки раніше бралися цифри і як узагалі можна було говорити про добудову, якщо не було свіжої оцінки? Але кого це цікавить? Це ж Галущенко, Котін, і їхній куратор Тимур Міндіч — особистий друг Зеленського і бізнес-партнер по "Кварталу 95".

Просто щоб ви розуміли, друзі. Суть схеми вкрай проста. Ми купуємо недобудовані російські реактори, які потім встановлюються на Хмельницькій АЕС. Далі довго і нудно їх будуємо, отримуючи величезну маржу на бетоні, на "йоршиках" у туалетах за 1.5 тисяч гривень для будівельників. Я не жартую — це вже реальні цифри з Prozorro. Це не якісь вигадки. У результаті маємо ще одну схему, на якій знову Офіс Президента рубає кеш, такий самий, як перед війною на "великому будівництві" доріг.

Одразу зазначу важливий момент. Я є величезним прихильником розвитку нашої атомної індустрії. Вважаю, що нам треба будувати нові АЕС, треба будувати нові реактори — чим більше у нас енергії, тим краще. На жаль, широкомасштабне вторгнення російських тварей зробило Україну енергодефіцитною державою, передусім через втрату потужностей Запорізької АЕС. Нагадаю, це була найбільша АЕС у Європі: шість реакторів, і зараз всі вони заглушені. Навіть якщо ЗАЕС буде повернута Україні, після руйнування Каховського водосховища у кращому разі там можна буде запустити лише два реактори. Це не моя оцінка, а думка провідних експертів енергетичної галузі, таких як Ольга Кошарна, Олександр Харченко та іншіх.

Отже, маємо сумну реальність: Україна — енергодефіцитна країна. Тим більше, що рашисти вже три роки б’ють по нашій енергетиці: ТЕЦ, ГЕС, магістральні підстанції. Це вже ні для кого не секрет.

Але далі починаються нюанси. І те, як нинішня влада, особисто Зеленський, хоче "добудувати" ці реактори, говорить про те, що мова йде не про добудову і не про важливий енергетичний проєкт. Ні. Це черговий розпил бабла і "трендьож" у стилі "мільйон дерев". Розумієте?

Тепер про пруфи

На днях відбувся черговий огидний акт брехні. Причому настільки у них слина капає на цей проєкт, що вони вже готові брехати в усьому і завжди. Пам'ятаєте попередній скандал у грудні, коли Галущенко брехав, що нібито гроші на добудову Хмельницької АЕС дадуть європейці та американці? Тоді цей законопроєкт не вдалося проштовхнути через Верховну Раду, бо брехню розкрили. Європейці, звісно, жодних грошей давати не збиралися, бо з якого дива? Тоді Галущенко особисто попався на брехні перед послом ЄС в Україні пані Матерновою. Коли у Верховній Раді його прямо запитали про цю брехню, він не знайшов нічого кращого, ніж назвати пані Матернову "дрібним клерком". Думаю, цей скандал ви пам’ятаєте.

Але тепер бреше вже особисто Зеленський. Щоб ви розуміли рівень ставок, які зростають. Нещодавно Зеленський у своєму відеозверненні (вечірньому гундосику) не знайшов часу, щоб прокоментувати напади на військовослужбовців ТЦК, вибухи в ТЦК, але знайшов можливість особисто звернутися до депутатів з вимогою проголосувати за цю оборудку.

І що він сказав? Що нібито керівник МАГАТЕ Гроссі підтримав добудову цих реакторів. Це була настільки тупа брехня, що вже наступного дня Гроссі випустив заяву: ні МАГАТЕ, ні він особисто ніколи не говорили про підтримку добудови реакторів. МАГАТЕ займається лише питаннями ядерної безпеки, і все, що їх цікавить у цьому процесі, — це дотримання норм безпеки, якщо добудова таки відбудеться. Крім того, він зазначив, що цей випадок безпрецедентний, адже йдеться про проєкт, який стояв законсервованим понад 30 років, і його намагаються відновити з використанням беушного, недобудованого реактора.

Зеленський збрехав, зманіпулював — але це, власне, його друга натура, тож нічого нового. Проте факт залишається фактом: вони так хочуть проштовхнути цю схему, бо розуміють, що вона ще крутіша за крадіжки на військових закупівлях. Там крадуть разово, а тут можна роками стріч бабло. Ба більше, навіть після того, як Зеленський піде з посади, схема працюватиме, генеруючи мільярди.

Що ж саме хоче пролобіювати Зеленський із Галущенком? Йдеться про суто російські реактори, які Болгарія купила ще у 2000-х, коли збиралася будувати АЕС, але згодом відмовилася від цього проєкту. Ці реактори вже понад 10 років лежать на складі. І що найцікавіше: болгарський парламент ухвалив рішення, що їх не можна продати дешевше, ніж було заплачено росіянам.

Росіянам за їхню побудову свого часу заплатили приблизно 600 млн доларів. Проте нещодавно провели новий аудит, і тепер Україна має їх викупити не за 600 млн, а за 1,1 млрд доларів.

Ви скажете: Нічого собі! Просто взяли й накинули ще половину вартості! Саме так, друзі. Якась аудиторська контора (яку ніхто не знає і перевірити її нереально) раптом вирішила, що тепер ці реактори коштують майже вдвічі більше. Виходить, що ми не просто збираємося викупити російські беушні реактори, а ще й переплатити за них у два рази більше.

І ось що цікаво: за болгарським законодавством 600 млн доларів із цієї суми справді мають надійти до бюджету Болгарії. А от куди подінеться решта 500 млн доларів — питання відкрите. І вибачте за мій цинізм, але у мене немає жодного сумніву, що саме тут і закладена основна корупційна маржа. Це саме ті гроші, які осідають у кишенях бенефіціарів цієї оборудки — Галущенка, Котіна, Міндіча.

Міндіч — це всього лише аватар Зеленського. Бо вперше саме Зеленський публічно вписався за цю схему і чітко заявив, що вона має бути реалізована. Чому така терміновість? Все просто: часу мало. Треба встигнути і на вибори зібрати бабло, і на чорний день відкласти. Тому всі ці показушні "правові процедури", "експертизи", "погодження" тепер просто не працюють. Їм потрібно швидко і миттєво, бо пізніше часу вже не буде.

Як бачите, всі оті маніпуляції, "ай-ай-ай, ми ж по закону", закінчилися. Тепер Зеленський прямо вимагає через шантаж, брехню, маніпуляції, але вимагає проголосувати за цю схему. І гроші йому потрібні прямо зараз, у найближчі кілька місяців.

А тепер просто прикинемо логіку.

Окей, вони розповідають про "енергонезалежність", "нам потрібна електроенергія". Але навіть мінімальний строк добудови цих блоків — 5-7 років. Це якщо все буде ідеально, без затримок, без корупції (хоча хто в це вірить?).

Ми ж говоримо про будівництво АЕС — один із найскладніших процесів у світі. Будь-яка помилка може призвести до нової Фукусіми або Чорнобиля.

Навіть якщо ці російські реактори сюди довезуть, навіть якщо їх якось встановлять, як вони працюватимуть? Усі реактори в Україні зараз переводять на паливо Westinghouse, а цей російський "металобрухт" ще невідомо, чи можна взагалі адаптувати під західне паливо. Але Галущенко та Зеленський вже розповідають американцям, що, мовляв, "спокійно, ми туди тільки американське паливо поставимо".

Що кажуть експерти? Мінімальний термін введення в експлуатацію — 7-8 років. Але якщо врахувати реальні темпи добудови АЕС у світі — 10 років. Це реалістичний сценарій.

І ось ключове питання: до якого енергонезалежного майбутнього тут готують Україну?

Навіть якщо Зеленський буде переобраний на другий термін, він не досидить до моменту, коли ці реактори реально запрацюють. Тобто всі ці розмови про "енергонезалежність", "стабільність" — це чистий фейк.

Зараз, коли у нас проблема з електроенергією, коли її не вистачає, вони просувають проєкт, який дасть ефект не раніше ніж через 10 років. Це ж просто маразм!

Чи треба добудовувати Хмельницьку АЕС? Можливо, треба. Але скажіть мені, будь ласка, коли у нас фронт ледь тримається, коли нам конче необхідно робити ракети, дрони, платити зарплати військовим, коли у нас щоденні втрати і тотальна нестача ресурсів, нам дійсно треба віддати мільярди доларів на щось, що дасть ефект не скоро? Де тут логіка з точки зору економіки воєнного часу?

І найголовніше. Про корупцію, думаю, повторювати не треба. Але нагадаю ще раз: йоршики по 1500 грн — це вже реальність. Уявляєте, скільки вони "намутять" на бетоні? Будівництво — це ідеальна сфера для відмивання грошей. Красти на АЕС ще зручніше, ніж на дорогах.

А як Зеленський і його команда вміють красти на дорогах, ми чудово пам'ятаємо. Достатньо згадати 2021 рік, коли на "Велике будівництво" вгатили понад 100 млрд грн, розпиливши їх на завищених цінах і схемах. При цьому ще у січні 2022 року Зеленський і його фракція відмовилися виділити нещасні 50 млрд грн на армію. І це було менше ніж за місяць до початку широкомасштабного вторгнення.

Ми ж це пам’ятаємо, правда? Володимире ЗЕКовичу, це нам не завадить пригадати.

Тому якщо хтось досі сумнівається, як саме буде вестись це будівництво, хто буде на цьому заробляти, і наскільки легко на бетоні відмити бабло, то, вибачте, ви або не в цій країні живете, або просто не розумієте, як тут усе працює.

І ще один аргумент — геополітичний.

Жодна країна у світі не додумалася викупити ці реактори у Болгарії.

По-перше, бо вони не нові.

По-друге, бо вони проєктувалися під старий формат станцій, яких більше не будують.

А по-третє, давайте просто подивимося на Зеленського, який на всіх світових майданчиках кричить про санкції, про те, що не можна купувати російське, що треба відмовитися від усього російського.

І що ми бачимо?

Проти російської атомної енергетики немає серйозних санкцій. Проти банків, нафтових компаній — є, а от атомна сфера лишається недоторканою. Україна постійно закликає до санкцій проти "Росатома".

І в цей момент Україна сама збирається витратити 1,1 млрд доларів на російські реактори.

Як це виглядає?

Це не просто треш. Це показує, що слова Зеленського нічого не варті.

Ви уявляєте, що буде 12-13 лютого, коли Зеленський приїде в Мюнхен на безпекову конференцію і почне там знову розповідати про демократію, свободу, санкції, захист світу?

Там будуть Кіт Келлог, Джей Ді Венс, можливо, навіть сам Трамп. І всі ці люди чудово знають, що Україна щойно купила російські реактори за завищеною ціною.

Як ви думаєте, наскільки серйозно вони будуть сприймати Зеленського?

Наскільки вони будуть йому довіряти?

Наскільки зросте їхнє бажання допомагати Україні?

Ось такими оборудками Зеленський персонально підриває довіру до України. Бо після того, як він особисто вписався за цю схему, ми маємо називати речі своїми іменами.

Це не просто якась "економічна ініціатива".

Це відверта корупційна оборудка на мільярди доларів.

Насправді, вони зводять нанівець всю нашу боротьбу. Всі три роки широкомасштабного вторгнення, вся героїчна боротьба українського народу, найкращої частини цього народу – тих, хто в силах оборони воює проти російських мразій, – все це ставлять під загрозу.

Бо жадібність.

Жадібність маленького, дрібного ляльочника – це головна визначальна риса цієї людини. Це і про нього, і про його вірного помічника Єрмака.

Правда – не в словах.

Не в тому трьопі, який ллється щоденно. Не в медійному болоті, яке поширює його брехню.

Правда – у вчинках.

Якщо хтось думає, що американці цього не бачать, що вони не розуміють, що відбувається, то це величезна помилка. Вони не живуть в Україні, не є українцями, але бачать усе дуже добре.

Коли вони ухвалюють рішення, вони виходять не зі слів, а з фактів. Вони бачать цю людину і зграю жадібних уродів, які оточили його. Вони бачать, як ці персонажі ховають свої справжні мотиви за красивими словами.

Бо правда проста.

Це не про енергетику.
Це не про незалежність.
Це не про майбутнє України.

Це – про гроші.

Просто треба встигнути урвати поки є мінімальна можливість хоч щось витиснути з цієї країни, яка стікає кров’ю, грошима, часом.

Якого у нас нема.

І суверенітетом, який витікає.

Бо неможливо бути суверенною країною, якщо твій президент бреше своїм союзникам в очі.

Бо неможливо добитися підтримки від партнерів, якщо між твоїми словами і реальними діями прірва.

Те, про що ми тут можемо лише здогадуватись, для західних політиків – відкритий лист, де все чітко написано.

Болгарія – член ЄС і НАТО.

Всі ці оборудки, про які ми говоримо – абсолютно очевидні.

І тут риторичне питання:

Як після цього ми хочемо, щоб до нас ставилися?

Тим більше, що Зеленському вдалося зробити найгірше – тепер у світі слово "Україна" = "Зеленський".

І це найстрашніше, що сталося за ці три роки.

Бо поки світ буде думати, що Україна – це Зеленський, у нас немає жодного шансу на нормальне закінчення цієї війни.

Якщо сумніваєтесь – просто копніть глибше в цю аферу з "атомним кидаловом".

Бо інакше це не назвеш.

---

І найголовніше – зараз триває важливий збір на оптоволокно для центру підготовки операторів БПЛА "Крук".

Прошу кожного, хто має можливість, долучитися.

Так, це не дрон, не РЕБ і не броньована машина, яка одразу поїде на передову.

Але це не менш важлива справа.

Бо саме навчання операторів – це те, що дає результат не на один день, а на місяці та роки вперед.

Це те, що збільшує шанси наших захисників повертатися живими.

Війна – це не лише зброя. Це люди, їхній досвід, знання і підготовка.

І якщо ми самі не вкладемося у це, ніхто не зробить цього за нас.

Тому, друзі, кожна гривня – це внесок у перемогу.

Долучайтеся. Підтримуйте. Поширюйте.

Бо сила оборони – це наша єдина гарантія майбутнього.

Останнім часом увагу громадськості привернуло рішення Комітету Верховної Ради з питань регламенту, який рекомендував відсторонити Петра Порошенка від участі у пленарних засіданнях парламенту на шість місяців.

Ця пропозиція виникла після інциденту, в якому Порошенко нібито образив депутата фракції "Слуга народу" Богдана Яременка. Проте деякі депутати, зокрема Нікіта Потулаєв, висловили занепокоєння, що таке тривале відсторонення може бути сприйняте у Європі як надмірне покарання, і запропонували скоротити термін до трьох днів.

Петиція про санкції проти Порошенка

Паралельно на офіційному сайті президента України була зареєстрована петиція з пропозицією запровадити санкції проти Петра Порошенка. Автори петиції стверджують, що його діяльність завдала суттєвої шкоди національним інтересам України. Як підстави для санкцій вказуються його участь у створенні Партії регіонів, робота в уряді Миколи Азарова, зв'язки з представниками Російської православної церкви та ведення бізнесу, який, за твердженням авторів, продовжував сплачувати податки в РФ навіть після початку війни.

Чому санкції не вводять проти інших колишніх "регіоналів"?

Виникає питання: чому аналогічні санкції не застосовуються до інших колишніх членів Партії регіонів, зокрема деяких депутатів від "Слуги народу" та ОПЗЖ, багато з яких мають безпосередні корені у Партії регіонів?

Серед таких політиків можна назвати:

• Юрій Бойко
• Сергій Льовочкін
• Вадим Новинський

Колишні "регіонали" в оточенні Зеленського

У найближчому оточенні президента Володимира Зеленського присутні особи, які раніше були пов’язані з Партією регіонів. Це викликає занепокоєння частини суспільства щодо можливого впливу колишніх "регіоналів" на чинну політику країни.

Наприклад:

• Олег Татаров: призначений заступником керівника Офісу президента України. У період президентства Януковича очолював Головне слідче управління МВС і був пов'язаний з Партією регіонів.

• Сергій Шкарлет: виконував обов’язки міністра освіти та науки України. Раніше намагався стати депутатом від Партії регіонів, а пізніше — від "Блоку Петра Порошенка".

• Артем Культенко: народний депутат від партії "Слуга народу", заступник голови фракції. Згідно з розслідуванням "24 каналу", Культенко пов’язаний з Романом Солодким, активним членом Партії регіонів та керівником громадської організації "Громадянський корпус".

• Дмитро Разумков: колишній спікер Верховної Ради IX скликання. З 2006 по 2010 рік був членом Партії регіонів і працював помічником народного депутата Валерії Матюхи.

• Олександр Корнієнко: керівник виборчого штабу партії "Слуга народу". Згідно з даними руху "Чесно", у Верховній Раді V скликання працював помічником голови фракції Партії регіонів Олександра Єфремова.

Навіть Андрій Єрмак, який формально не був членом Партії регіонів, протягом трьох скликань Верховної Ради (V, VI, VII) працював помічником народного депутата України від Партії регіонів Ельбруса Тедєєва.

Зв'язки Зеленського з Януковичем та антимайданом

Цікавий також факт, що сам Володимир Зеленський раніше зізнавався у своїх зв’язках із Віктором Януковичем. В одному з інтерв’ю він розповідав про свої візити до Януковича "побухати". Крім того, Зеленський у ті роки відкрито підтримував Антимайдан.

Бізнес-активи Володимира Зеленського та "Кварталу 95" в Росії

Згідно з розслідуванням RT, в Росії продовжують діяти та отримувати прибутки компанії ТОВ "Грін Філмс" і "Платінумфілм", засновані Володимиром Зеленським та його партнерами у 2012 році.

Ці компанії займаються дистрибуцією, прокатом і отриманням ліцензійних відрахувань від гумористичних шоу та фільмів студії "Квартал 95".

За даними Росстату, у 2020 році виручка "Грін Філмс" склала 55,7 млн рублів.

Обидві компанії належать кіпрському офшору Green Family LTD, який до початку президентської кар'єри Зеленського частково належав йому особисто.

Крім того, за даними видання The Bell, Зеленський через Green Family LTD володіє трьома кінокомпаніями у Росії:

• "Вайсберг Пікчерс"
• "Платінумфілм"
• "Грін Філмс"

Ці компанії продовжують працювати на російському ринку та платити податки у бюджет РФ.

Нерухомість в окупованому Криму

У 2013 році, до анексії Криму, дружина Володимира Зеленського, Олена, придбала квартиру в Лівадії (Ялта) площею 129,8 м². Після 2014 року ця нерухомість опинилася на території, контрольованій Російською Федерацією. І сім'я Зеленських продовжує сплачувати податки до бюджету РФ.

Показ фільмів і серіалів "Кварталу 95" на російському телебаченні

Продукція студії "Квартал 95", зокрема популярний серіал "Свати", продовжує транслюватися на російському телебаченні. Володимир Зеленський раніше заявляв, що не готовий відмовитися від роялті, отриманих за показ цих проєктів.

Питання про "бізнес на крові" та можливі санкції

З огляду на триваючу агресію Росії проти України, співпраця з російськими компаніями та отримання доходів від бізнесу в РФ викликають серйозні етичні питання. Деякі критики називають таку взаємодію "бізнесом на крові", маючи на увазі, що отримання прибутку від країни-агресора є неприпустимим.

Однак на даний момент немає інформації про плани запровадження санкцій проти Володимира Зеленського або студії "Квартал 95" за їхні бізнес-активи в Росії та окупованому Криму. Питання про застосування санкцій до українських громадян і компаній, які ведуть бізнес із Росією, залишається відкритим і потребує подальшого обговорення на державному рівні.

Таким чином, ситуація з бізнес-активами президента України та його оточення в Росії та окупованому Криму піднімає важливі питання щодо допустимості такої співпраці в умовах триваючого конфлікту. Суспільство очікує прозорості та чітких відповідей від керівництва країни з цього приводу.

То скільки це буде тривати?

Коли ж нарешті введуть санкції проти інших учасників Партії регіонів або їхнього молодіжного руху?

Чому до санкційних списків не потрапляють колишні "регіонали", які зараз засідають у Верховній Раді та працюють в уряді? Чому депутати від "Слуги народу", які мають зв’язки з Партією регіонів, продовжують свою діяльність, тоді як опозиційні політики зазнають репресій?

Коли Зеленський особисто понесе відповідальність за "торгівлю на крові"?

Володимир Зеленський продовжує отримувати доходи від бізнесу в Росії. Незважаючи на війну, його проєкти залишаються комерційно успішними на території країни-агресора. Серіал "Свати" транслюється на російських телеканалах, а продукція "Кварталу 95" приносить прибутки в РФ. Ба більше, нерухомість Зеленського в Криму залишається оформленою на його сім’ю, а податки за неї справно надходять у російський бюджет.

Де санкції проти студії "Квартал 95"? Де розслідування щодо фінансових потоків Зеленського, які він не спрямовує на ЗСУ, а акуратно ховає в криптогаманцях?

Замість того, щоб дійсно вкладати свої мільйони в захист України, він їздить світом, просить, просить, просить. Кожен його новий візит – це як чергова сцена з затягнутого спектаклю, де він грає роль бідного президента воюючої країни.

Якщо чесно, Зеленський мені нагадує дівку з порнофільму, яка готова приймати з будь-якого боку і в будь-якій кількості.

Наслідки відсторонення опозиції від політичного процесу

Коли влада приймає рішення про відсторонення опозиційного лідера або представників опозиції від політичного процесу, це може мати серйозні політичні та міжнародні наслідки.

1. Послаблення демократії та зростання авторитаризму

• Відсторонення опозиціонерів від засідань парламенту або інших державних органів розцінюється як задушення політичного плюралізму.
• Це може свідчити про перехід до авторитарної моделі правління, де влада придушує незгодних замість політичної конкуренції.
• Подібні кроки часто здійснюють лідери, які бояться втратити контроль, як це було у Венесуелі при Мадуро чи в Росії при Путіні.

2. Втрата довіри міжнародних партнерів

• Країни Заходу та міжнародні організації, такі як ЄС, ООН та ОБСЄ, стежать за дотриманням демократичних норм.
• Якщо опозицію відсторонюють від процесу ухвалення рішень, це може призвести до загострення відносин із союзниками, а також до зниження політичної та економічної підтримки.
• Приклад: Угорщина Орбана зазнала критики та санкцій з боку ЄС за тиск на незалежні ЗМІ та опозицію.

3. Послаблення інституту виборів

• Якщо правляча влада позбавляє опозицію голосу, то вибори втрачають свою легітимність.
• Без реальної політичної конкуренції зникає механізм зміни влади, що веде до формування довгострокової монополії однієї партії або групи осіб.

4. Удар по інвестиційному клімату та економіці

• Політична нестабільність та ознаки авторитаризму відлякують іноземних інвесторів.
• Як наслідок, економіка починає стагнувати, а фінансова допомога з боку міжнародних організацій може бути призупинена.

5. Посилення корупції та зловживання владою

• Відсторонення опозиції дає правлячій еліті карт-бланш на політичні репресії та корупційні схеми.
• Без опозиційного контролю ухвалюються закони, вигідні виключно владі, а механізми підзвітності руйнуються.
• Приклад: у Росії після знищення незалежної опозиції влада остаточно узурпувала всі ключові сфери, а корупція стала нормою.

Чи рухається Україна в бік авторитаризму?

Відсторонення Петра Порошенка на 6 місяців від роботи в парламенті – це тривожний сигнал, особливо на тлі війни, коли демократія має бути сильнішою, а не слабшою.
Якщо влада продовжить переслідування опозиції, це може:
Призвести до міжнародного скандалу та послаблення підтримки Заходу.
Дестабілізувати внутрішню ситуацію та викликати нову хвилю протестів.
Підірвати довіру до уряду та дати підстави вважати Україну не демократичною державою.

Іронія в тому, що Зеленський, який так гучно звинувачує Росію в авторитаризмі, сам копіює дії Путіна, знищуючи своїх політичних противників.

Кабінет Міністрів розглянув петицію із закликом запровадити санкції РНБО проти колишнього заступника голови адміністрації Януковича Андрія Портнова. Уряд повідомив, що не виявив підстав для їх запровадження. Якою була відповідь уряду на петицію?

Шмигаль повідомив, що Міністерство економіки разом із Міністерством внутрішніх справ, Міністерством закордонних справ, Міністерством юстиції, поліцією, Бюро економічної безпеки, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро, Службою безпеки та Офісом генпрокурора отримали доручення розглянути петицію та надати висновки.

У результаті Міністерство економіки встановило, що петиція не містить обставин, які можна вважати підставами для запровадження санкцій відповідно до закону.

Також Шмигаль зазначив, що рішення США щодо санкцій не є визначеним законом підставою для застосування санкцій.

Крім того, в уряді зазначили, що петиція не містить відомостей, які б свідчили про терористичну діяльність Портнова, як це визначено в законі "Про боротьбу з тероризмом", що могло б розглядатися як підстава для запровадження санкцій.

МВС, Національна поліція, БЕБ, Національне антикорупційне бюро, СБУ повідомили Міністерство економіки про відсутність на даний момент інформації щодо наявності підстав для застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до зазначеної в петиції фізичної особи, – йдеться у відповіді.

У Кабміні зазначили, що особи, які мають інформацію, що може вказувати на вчинення кримінального злочину, мають право звернутися до правоохоронних органів із заявою.

Що відомо про Портнова

Андрій Портнов обіймав посаду радника першого заступника голови Адміністрації президента Віктора Януковича в період з 2011 по 2014 рік. У 2014 році він виїхав з України, деякий час перебував у Росії, а потім переїхав до Відня. Портнов виступав за амністію для "беркутівців" та розслідування проти учасників Євромайдану.

У березні 2014 року ЄС запровадив санкції проти 18 українських громадян, яких підозрювали у незаконному привласненні державних коштів та порушенні прав людини, серед яких був і Портнов. У березні 2015 року санкції були продовжені, але Портнова виключили зі списку.

У березні 2018 року СБУ порушила справу про державну зраду щодо Портнова, після чого він подав позов до суду. Згодом справу було закрито.

У травні 2019 року Портнов повернувся в Україну після п'ятирічної відсутності, а в грудні 2021 року на нього були накладені санкції США.

Кримінальні справи проти Петра Порошенка

Портнов ініціював низку кримінальних проваджень проти п'ятого президента України Петра Порошенка. Зокрема, він звинувачував Порошенка у можливому ухиленні від сплати податків під час купівлі-продажу телеканалу "Прямий". Також Портнов подавав заяви щодо можливих правопорушень Порошенка, пов'язаних із призначенням суддів та іншими питаннями.

Станом на лютий 2025 року жодна з цих справ не дійшла до суду, і обвинувачення не були доведені.

Звинувачення у причетності до розстрілів на Майдані

Андрія Портнова звинувачували у причетності до розстрілів протестувальників під час Євромайдану. Зокрема, його підозрювали у підготовці "диктаторських законів" 16 січня 2014 року, які обмежували права та свободи громадян. У лютому 2014 року Генеральна прокуратура України видала запит на його затримання у зв'язку з підозрою у причетності до масових вбивств активістів у центрі Києва.

Віталій Портников — український журналіст, публіцист, політичний оглядач та письменник. Народився 14 травня 1967 року в Києві. Навчався в Московському державному університеті на факультеті журналістики.

Портников відомий як один із провідних аналітиків і коментаторів політичних подій в Україні та за її межами. Він працював з багатьма медіа, зокрема «Радіо Свобода», «BBC», «НВ», та «Espreso TV». Його статті та огляди публікуються в українських та міжнародних виданнях.

Віталій Портников довгий час був відомий як один із провідних українських журналістів та політичних аналітиків. Його глибокі коментарі та гострі публікації викликали повагу серед колег та читачів. Однак за останні роки, особливо після зближення з офісом президента Володимира Зеленського, його репутація помітно змінилася. Багато хто почав зауважувати, що його коментарі набули явно провладного ухилу, а самі висловлювання — різкість, що межує з маніпуляцією.

Одним із найбільш скандальних висловлювань Портникова стала фраза:
Валіза-вокзал-Варшава: Портніков шокував заявою про корупцію в Україні

Віталій Портников

"Якщо тебе хвилює, що у тебе корумпована країна, а не те, що цієї країни скоро не буде, то валіза, вокзал, Варшава, і не мороч нікому голову."

Це висловлювання викликало хвилю обурення серед українців. По суті, Портников запропонував тим, кого турбує корупція, залишити країну, залишивши проблему невирішеною. Такий підхід виглядає особливо цинічно в умовах, коли корупція залишається однією з головних загроз існуванню держави. Адже саме корупція підриває довіру громадян, руйнує інститути і маргіналізує зусилля суспільства у боротьбі з агресією.

Про російськомовних українців

Портников. Аргументы

В одному зі своїх інтерв'ю Віталій Портников заявив, що російськомовні українці повинні зрозуміти, що їхня мова є інструментом "руського міра":

"Російська мова в Україні — це зброя Росії."

Ця заява викликала значну критику, оскільки багато українців, які захищають країну на фронті, спілкуються російською. Варто зазначити, що сам Портников має два блоги на YouTube: один веде українською мовою, а другий — повністю російською. Крім того, він бере інтерв'ю у росіян, зокрема так званих "хороших руських", що ставить під сумнів послідовність його позиції та викликає запитання у суспільства.

Корупція та війна: цинізм висловлювань

Якщо слідувати логіці Портникова, громадяни повинні змиритися з крадіжками, оскільки війна і так забирає занадто багато ресурсів. Таке ставлення можна висловити простими словами: поки наші рідні гинуть в окопах, мільярди крадуться, і нас це не повинно хвилювати. Але правда в тому, що саме корупція — одна з причин, через яку майбутнє країни опиняється під загрозою. Якщо влада замість того, щоб захищати державу, займається розкраданням її ресурсів, то така країна дійсно приречена. Таким чином, слова Портникова швидше виглядають як захист чинної влади і спроба виправдати її провали.

А в мене для Портникова є інша саркастична антитеза: Подобається корупція? Продався владі – валіза, етап, хата.

"Лицарі та аристократи": маніпуляція історією

Іншим яскравим прикладом спірних висловлювань Портникова став його коментар про війну та роль еліт у Середньовіччі:

Як солов'йов з москви використав ідіотів в Україні проти #Портникова

Віталій Портников

У середньовіччя теж купували лицарям лати, зброю. І це було дуже дороге задоволення. Тому, до речі, воювала аристократія, а не прості люди. У простих людей не було грошей, щоб воювати за власну державу. Це взагалі була не їхня справа. Тому що це було дуже дороге задоволення — захист Вітчизни. Прості люди почали воювати по суті вже в наші з вами часи. З примусу у великих імперіях, і з обов’язку після Великої Французької революції.

Тому що "якщо ви хочете рівноправ’я, тоді державу будуть захищати не аристократи, тому що ви їх гільйотинували, ви сказали, що Франція належить вам, тому ви маєте йти на фронт всі". От коли зараз кажуть, що мають воювати діти депутатів, і після цього вони підуть. Ні, любі. Це демократична держава. В демократичній державі за державу гине проста людина. Якщо ми хочемо, щоб за державу гинули аристократи, ми маємо жити у феодальній державі, як це було до Великої Французької революції

За бажання бути рівними треба платити, в тому числі і власним життям. А якщо ти не хочеш рівності, ти не платиш, ти собі спокійно займаєшся своїми справами на полі, а якась інша людина одягає ці свої лицарські принади і йде воювати з іншим лицарем. Тому що вона воює за власність. За свою землю і за тебе. Бо ти теж його власність. Вона захищає свою власність: тебе, корову і землю. А якщо ти не корова і не будинок, то ти маєш бути поруч

Ці слова викликали хвилю критики не лише за їх цинічність, але й за грубі помилки в інтерпретації історії. Журналісти та історики зауважили, що Портников маніпулює фактами. Владислав Гулевич, історик-медієвіст, вказав на очевидні неточності та спрощення в його тезах.

По-перше, у Середньовіччі участь простолюдинів у війнах було звичним явищем. У складі феодальних загонів були не лише аристократи, але й селяни, а також міські ополченці. Простолюдини часто складали основу великих армій. Наприклад:

• Англійські лучники, завдяки яким армія Генріха V здобула перемогу під Азенкуром, були простими людьми, а не елітою.
• Португальське народне ополчення відіграло ключову роль у битві під Лісабоном 1147 року.
• У Швейцарії селяни, озброєні піками, ставали основою армії, яка протистояла лицарським загонам.

По-друге, саме згадування про "державу" в контексті Середньовіччя є анахронізмом. Простолюдини не воювали "за свою країну", як це розуміється сьогодні. Їх участь у війнах визначалась зовсім іншими мотивами: захистом своєї громади, міста або особистою залежністю від феодала.

Таким чином, історичні алегорії Портникова виглядають непереконливо. Це швидше спроба емоційної маніпуляції, ніж аргументоване пояснення.

Нездатність зрозуміти контекст

Більше того, його твердження про те, що "у демократичній державі за державу вмирають прості люди, а не аристократи", прозвучали як виправдання того, що еліти України не беруть участі у війні. Це викликало справедливе обурення, адже в умовах повномасштабної агресії всі верстви суспільства повинні бути солідарними. Вимога, щоб діти чиновників, депутатів, багатіїв, державних службовців, а також дітей високопосадовців у військових структурах і правоохоронних органах розділяли долю простих солдатів, — це не повернення до феодалізму, а прояв справедливості!

Критика європейських союзників України

Віталій Портников неодноразово висловлював жорсткі оцінки на адресу країн ЄС, звинувачуючи їх у надмірній обережності та браку реальної підтримки України. Наприклад, він заявляв:

"Для багатьох країн ЄС Україна — це лише буферна зона."

Такі заяви неодноразово викликали обурення, адже вони перекладають провину за складність ситуації на наших міжнародних партнерів, які, починаючи з першого дня повномасштабного вторгнення, надають Україні величезну фінансову, військову та гуманітарну допомогу. Водночас подібні висловлювання виглядають як підігравання Офісу Єрмака-Зеленського, який останнім часом дедалі частіше дозволяє собі критику західних союзників.

Замість того, щоб зосередитися на вдячності та конструктивному діалозі, представники влади їздять до Європи "клянчити" гроші та ресурси, демонструючи поведінку, яка вже починає нагадувати сумнозвісну дівчину з жарту про порнофільми, Ця ситуація вже викликала саркастичні порівняння, де Зеленський із кожним днем усе більше нагадує таку "героїню" своєю залежністю від іноземної допомоги.

Ця стратегія, грає на руку Росії, оскільки спрямована на підрив довіри до України з боку західних партнерів. Чим більше подібної критики звучить на адресу союзників, тим більший ризик скорочення допомоги, що зрештою може призвести до заяв влади про те, що Україна нібито залишилася наодинці з ворогом. Таким чином, створюється наратив, який може бути використаний для виправдання можливих поразок у війні або поступок Росії.

Такі заяви, як і поведінка влади, лише шкодять іміджу України та знижують рівень довіри до нашої держави серед союзників, які, попри всі труднощі, залишаються на боці України у найскладніші часи.

Деградація журналістики

Різкість і некоректність висловлювань Віталія Портникова за останні роки викликали розчарування навіть серед його колишніх прихильників. Замість глибокого аналізу він усе частіше вдається до емоційних маніпуляцій, захищаючи владу від справедливої критики. Скандальні заяви, такі як "валіза, вокзал, Варшава" чи спроба виправдати бездіяльність еліт, демонструють зниження рівня аналітики та викривлення фактів.

Критика на адресу Портникова обґрунтована, і його позиція все частіше сприймається як зручна для влади, а не як незалежна журналістика. Українське суспільство заслуговує на глибокий аналіз і чесний діалог, а не маніпулятивні заяви та спірні історичні алегорії.

А ось що розповів Дмитро Гордон про Віталія Портникова, з яким він особисто знайомий. Це питання йому поставили глядачі блогу.

Гордон о Портникове

Віталій Портников — блискучий журналіст, один із найкращих. Мені він дуже подобається, і це великий плюс. Я знаю його з 1989 року. Ми колись разом публікувалися в одній газеті, яка називалася «Молодь України». Це було видання з величезним тиражем — приблизно 650 тисяч примірників. Уже тоді він їздив до Москви й писав репортажі зі з’їздів народних депутатів.

Вже вдруге за останні місяці Віталій Портников опинився в епіцентрі дискредитаційної кампанії в українському медіапросторі. Спочатку за це взялися політтехнолог Сергій Гайдай та гурт так званих «експертів». Тоді подейкували, що їхня діяльність може бути пов’язана з планами просувати Геннадія Друзенка як нову політичну постать. До слова, Друзенко вже з’являвся у ЗМІ, на білбордах та у соцмережах у ролі потенційного лідера свіжої політичної сили.

Під час першого скандалу основним здобутком для ініціаторів атаки на Портникова стала промоція власних спікерів. Відповідно до відомого вислову російського класика-байкаря, коли «Моська гавкає на слона», у сприйнятті публіки маленький песик раптом виглядає значно більшим.

Яку мету переслідують у другій хвилі — поки що незрозуміло. Хоча не виключено, що це знову може бути розкрутка певних персонажів.

Сам Портников вважає, що за цією кампанією стоїть Москва.

Кажуть, що «другий сезон» розпочався 14 січня з допису колишнього частого гостя каналу «112» — журналіста Володимира Бойка.

Уже наступного дня пропагандист Володимир Соловйов з каналу «Россия 1» згадав про це, продемонструвавши цитату з давнього інтерв’ю Портникова, вирвану з контексту.

Цей уривок миттю поширили як українські (чи ті, що видають себе за українські), так і російські телеграм-канали, а також кілька наших відомих журналістів та «блогіропітеків».

Посилання на фрагмент із цього інтерв’ю, а також усе, що було вирізано та продемонстровано Соловйовим, а потім підхоплено так званими українськими блогерами та журналістами: Як солов'йов з москви використав ідіотів в Україні проти #Портникова

Уже не вперше наші «псевдожурналісти» разом із блогерами потрапляють у подібну інформаційну пастку. Здається, відбувається це з однієї простої причини: ніхто не хоче й навіть не намагається докопатися до суті або просто отримує вказівку «фас». Перш ніж звинувачувати Портникова, варто було бодай знайти і прослухати це інтерв’ю. Але, як і за часів совка, у нас нажаль діє принцип: «Не читав, але засуджую!»

Нижче подаю повну цитату, яку «москалі» скоротили до одного речення. Йдеться про розмову Віталія з головною редакторкою «Високого замку» Наталею Балюк у межах проєкту «Балючі теми». Саме з цієї фрази почали ширитися твердження, ніби Портников назвав депутатів «аристократами» і що вони не мають гинути, хоча насправді його теза була цілком протилежною.

Віталій Портников

У середньовіччя теж купували лицарям лати, зброю. І це було дуже дороге задоволення. Тому, до речі, воювала аристократія, а не прості люди. У простих людей не було грошей, щоб воювати за власну державу. Це взагалі була не їхня справа. Тому що це було дуже дороге задоволення — захист Вітчизни. Прості люди почали воювати по суті вже в наші з вами часи. З примусу у великих імперіях, і з обов’язку після Великої Французької революції.

Тому що "якщо ви хочете рівноправ’я, тоді державу будуть захищати не аристократи, тому що ви їх гільйотинували, ви сказали, що Франція належить вам, тому ви маєте йти на фронт всі". От коли зараз кажуть, що мають воювати діти депутатів, і після цього вони підуть. Ні, любі. Це демократична держава. В демократичній державі за державу гине проста людина. Якщо ми хочемо, щоб за державу гинули аристократи, ми маємо жити у феодальній державі, як це було до Великої Французької революції

За бажання бути рівними треба платити, в тому числі і власним життям. А якщо ти не хочеш рівності, ти не платиш, ти собі спокійно займаєшся своїми справами на полі, а якась інша людина одягає ці свої лицарські принади і йде воювати з іншим лицарем. Тому що вона воює за власність. За свою землю і за тебе. Бо ти теж його власність. Вона захищає свою власність: тебе, корову і землю. А якщо ти не корова і не будинок, то ти маєш бути поруч

Охоче доєднався до всієї цієї історії, наприклад, колишній колега Портникова з «ТВі» — Роман Скрипін. На його YouTube-каналі з’явився випуск, де Віталія впродовж пів години не лише поливали брудом, а й змонтували насмішкуваті вставки, «причепивши» обличчя журналіста до образу простакуватого Вітальки, якого довгі роки грав Гарік Бірча.

У програмі взяли участь Роман Скрипін, Ірина Бало та Олександр Лікаренко. Вони на повному серйозі обговорювали обрізаний фрагмент відео, роблячи висновки, цілком протилежні сказаному самим Портниковим. Водночас причинно-наслідкові зв’язки у виступах ведучих більше свідчили про те, що Портников їм просто не подобається.

Скрипін, пригадуючи чимало історій про те, як працює Портников, фактично підтвердив унікальність його професіоналізму та енциклопедичний обсяг знань. Наприклад, він зауважив, що ще у 2021 році Віталій попереджав: Зеленський своїми діями доведе країну до війни (і хіба не так сталося?). Також Портников говорив, що збудованими Зеленським дорогами підуть російські війська (це, на жаль, теж збулося), а голосувати потрібно було за Порошенка.

Бо ж Зеленський, зводив магістралі фактично для росіян. Зокрема, йдеться про оновлену трасу Київ—Прип’ять, де, за різними даними, облаштували декілька смуг, якими в лютому 2022 року парадним маршем рухалася ворожа техніка на Київ. Ба більше, ЗЕк тоді відвів війська з Київської, Харківської, Луганської, Донецької та Херсонської областей, а також розмінував Чонгар, який із 2014 року постійно утримувався в замінованому стані (щонайменше тричі повторно доміновувався). Піарилися на «мирних ініціативах» ледь не всі — від Єрмака до останньої «Безуглої».

Окрім того, з 2019 року Зеленський закрив фінансування ракетних програм, а тепер, схоже, намагається перекласти вину за це на Порошенка, а за втрату півдня — на Залужного. Хто в темі — той знає, а хто досі дивиться на світ у рожевих окулярах та вірить у «найвеличнішого лідора сучасності», той, певно, й надалі не змінить своєї думки.

Не залишив без уваги таку нагоду й політтехнолог Сергій Гайдай, який, як ми пам’ятаємо, свого часу був у передньому ряді «першого сезону» під назвою «Розвінчання культу особистості Портникова».

Тим часом інформація активно ширилася всіма доступними каналами. У TikTok, на «Труха» та у Юрія Романенка перегляди йшли вгору, і навіть Дмитро Корчинський теж «зачекінився» у темі.

Ще одним надзвичайно активним учасником цього «розгону» став журналіст Дмитро Гнап. Відзначилися також Сергій Поярков і Ростислав Шапошніков.

Варто відзначити, що Дмитро Гнап обрав дещо інший шлях: узяв ширший уривок, де вже можна зрозуміти логіку Портникова про відсутність у нас аристократії через демократичний устрій. Однак потім Гнап застосував безпрограшний прийом — викликати в аудиторії обурення, нагадавши про жадібну владу. Адже неможливо знайти людину, яка б не розлютилася на таку тему, навіть якщо вона сама голосувала за цих можновладців.

Окремо смішно виглядає «змішування коней і людей» у логічних ланцюжках. Не раз звинувачений у «порохоботстві» Портников у їхніх інтерпретаціях постає захисником правлячих еліт (які, до речі, належать до протилежного політичного середовища). То він порохобот чи зелебот? Складається враження, ніби «слідство» геть заплуталося.

До речі, саме ця обрізана цитата була викладена як YouTube Shorts на каналі «Балючі теми».

Натомість колишній народний депутат Борислав Береза, на відміну від інших, став на захист Портникова. Під час одного з вечірніх ефірів він доволі емоційно висловився на підтримку Віталія.

Також волонтер і блогер «Нудний Пенс» теж став на захист Портникова, за що одразу отримав хвилю негативних коментарів. Утім, знайшлося й чимало людей, які підтримали "Пенса", визнавши, що ситуація з вирваною з контексту цитатою потребує адекватного аналізу, а не голослівних звинувачень.

Журналісти з «Детектора медіа» за допомогою власних інструментів визначили, хто все ж таки першим розпочав цю інформаційну хвилю.

Виявилося, що вперше цитата Віталія була згадана у закритій телеграм-групі: її розмістив користувач із ніком «Одесская Книжка». Потім вона з’явилася в телеграм-каналі «На самом деле в Днепре», а далі відео поширили у чаті обговорення на каналі Михайла Чаплиги (також у Telegram).

Наступним кроком телеграм-канал «Черный список Одесса» зробив свій допис.

Уже ввечері того ж дня, 14 січня, на YouTube-каналі ProUA (за лаштунками, ймовірно, Сергій Гайдай) пролунала заява про те, нібито Портников називає депутатів «аристократами».

Після цього обрізаний фрагмент із висловлюваннями Портникова рознесло російськими ресурсами, його підхопив Соловйов, а згодом у справу втрутилися й наші журналісти та «блогеропітекі»!

Я абсолютно й повністю не розумію, навіщо й чому Зе-пліснява та її спікери так відважно "мочать" Порошенка, використовуючи логіку: "мочи, поки є можливість". Розумію. Але звичайною логікою цього збагнути не можу.

У вас перекрита дорога на Покровськ — Межова! Курахове ви залишили. За це дякую, питань немає. На оборону Покровська кинуті значні сили, хоча їх явно недостатньо. У вас відібрали шахти, відібрали житло, відбирають території. Люди стікаються до великих міст у надії знайти там роботу, захист. Вони набиваються, як оселедець у бочку, у хостели та пусті бараки.

Вам терміново потрібно вирішувати питання їхнього працевлаштування, отже, придумувати способи, шукати можливості для відкриття нових підприємств, для розширення старих, для модернізації та забезпечення тих, що простоюють, усім необхідним. А що людям їсти? Але замість цього ви "мочите" Порошенка.

У вас провал в енергетиці. Ви кричите на весь світ, що вам терміново потрібно багато дешевого електроенергії. Звертаєтеся до партнерів і до США, але замість того щоб узяти найкраще, що є у світі, ви берете вживані блоки "Росатома" і намагаєтеся всіх переконати, що саме ці російські блоки врятують українську енергетику. І продовжуєте "мочити" Порошенка.

У вас управлінський провал. До вас ніхто з нормальних людей у команду йти не хоче. З вами скоро взагалі ніхто не буде говорити. Але ви радієте тому факту, що Ілон Маск репостить інтерв’ю "Навеличнішого", у якому той, грубо висловлюючись, поливає всіх і все навколо. І "мочите" Порошенка.

Проста думка про те, що Ілон Маск нарешті знайшов привід посміятися з вас, вам у голову не приходить. Адже у ваших головах лише одна думка: "влаштувати мочилово Порошенка".

Загалом, замість того щоб зробити щось для перемоги, замість того щоб звернутися до логіки та здорового глузду, ви всією командою "мочите" всюди, куди дотягнетеся, "збитого льотчика" (з ваших же слів), якому, за вашими ж словами, нічого вже не світить. Чомусь не чіпаєте Бойка, випускаєте Шуфрича й узагалі не звертаєте на них уваги. Але продовжуєте "мочити" Порошенка.

Над вашими потугами вже відверто сміються навіть ваші боти. Бо навіть вони розуміють, що якби у вас був хоч один доведений факт його незаконних дій, хоч найменша фіксація будь-яких порушень, хоч найменший прокол у патріотичності — це було б для вас джекпотом.

Ви б давно заслали його на Соловки чи посадили в Лук’янівське СІЗО. Я просто дивуюся, до якої міри ви вже заплуталися у своїй брехні: ваші боти почали стверджувати, що "Порошенко закрив ракетну програму в Україні". І як тільки Зеленський прийшов до влади у 2019 році, одразу після цього Порошенко, мовляв, "закрив програму". Не Бубочка, а саме Порошенко. Ви тільки не переплутайте!

Мені здається, навіть ті, хто у 2019 році кричав "ми не в політиці", вже мали б зрозуміти, що Порошенко наступив і продовжує наступати на такі болючі мозолі, що команда Зе верещить, як поросята в калюжі. Поверхневий погляд на питання ставить ребром інше питання: що ж ви такого робите? Яку гидоту ви приховуєте від людей, якщо Порошенко самим лише своїм існуванням і поїздками з волонтерською допомогою на фронт не дає вам спокою?

Це вже ніякому розуму не збагнути. Вам нікуди докласти свої зусилля? Так ось, я покажу на вашому ж прикладі, що можна робити, окрім доносів і скарг у надії, що Порошенко сам сяде у в’язницю, бо посадити його ви не здатні. Адже нема за що!

Цитата: "Президент України Володимир Зеленський провів нараду, під час якої заслухав доповіді про ситуацію в 155-й окремій механізованій бригаді ЗСУ «Анна Київська». За підсумками обговорення він ухвалив рішення зупинити формування нових бригад і направити новобранців до вже існуючих боєздатних підрозділів."

Ви взагалі розумієте, що сталося? Ви усвідомлюєте масштабність того, що відбувається? Не минуло й трьох років — не дотягнули буквально трохи більше місяця, як рішення, про яке волали всі, хто хоч трохи розуміється на військовій справі, нарешті прийнято. Після сотень відданих ворогу квадратних кілометрів української землі, після тон випитої валеріани, після тисяч списаних аркушів паперу.

Те, що було заявлено, ще не означає, що так і буде зроблено. Створювати нові бригади дійсно не має жодного сенсу — ні з військової, ні з організаційної, ні з тактичної, ні зі стратегічної, ні з матеріальної точки зору.

Це стратегічне рішення варто відзначити. Тому, якщо у вас завалялось щось міцніше за кефір, саме час! Але хочу звернути вашу увагу на один дуже важливий аспект цього рішення: потрібна не заміна бойових бригад на позиціях, а саме поповнення та ротація існуючих бойових підрозділів із середини. Дуже сподіваюся, що саме так і буде. І що в коментарях тут і в усьому інтернеті бійці з підрозділів почнуть писати: стало легше, надійшло підкріплення.

Від президента тепер є користь, а не лише «Сергій Лещ», який отримує зарплату, як у всієї бригади разом.

І ще кілька важливих подій, які досі не були озвучені. Шахеди, попри свою численність, майже не перелітають зараз на правий берег Дніпра. З чим це пов’язано, точно сказати не можу. Можливо, їм це просто нецікаво, а можливо, вони стали тією рідкісною пташкою, яка, за словами класика, рідко долітає до середини Дніпра. А може, у тактиці ЗСУ щось змінилося? Не буду розголошувати військові таємниці. Нехай росіяни самі це з’ясовують зі своїх консерв.

Найпродаванішою моделлю в Росії третій рік залишається Лада Гранта. У 2024 році було продано 201,5 тисячі одиниць. У порівнянні з 2023 роком продажі зросли на 48%. Найпопулярніший колір — білий. Не знаю, з чим це пов’язано, навіть припущень немає.

На авіабазі у Приволзьку, в Астраханській області, розпочалися тренування екіпажів винищувачів МіГ-31К. Навчання триватимуть з 13 по 21 січня, після чого інформація буде оновлюватися. У рамках цього заходу також відбудуться навчання екіпажів далекої та стратегічної авіації.

На аеродромі Українка в Амурській області почалися тренування стратегічних бомбардувальників Ту-95МС. На Енгельсі тепер уже тренуватися неможливо: каністри з гасом витекли й тепер використовуються для обігріву та освітлення всього регіону. Тому розпочалася термінова передислокація старих літаючих корит на інші аеродроми.

Китай, нарешті, вирішив підіграти США в грі під назвою «санкції США проти танкерів Росії», відмовляючись приймати у свої порти танкери, що потрапили до нового списку обмежень. Індія тепер вимагає сертифікати походження, досліджуючи кожну краплю нафти. Іронія в тому, що це лише підготовка! Санкції повною мірою запрацюють за кілька місяців, і хто знає, можливо, до того часу Росія вже почне доставляти нафту за допомогою дронів, голубиної пошти чи навіть через Aliexpress!

У Китаї застрягли три танкери з російською нафтою, які не можуть знайти місця, як туристи третього сорту без паспортів. Ці нові санкції не просто обмежують, вони створюють хаос у логістичних ланцюгах, що видно по азійських покупцях, які вже готуються до перебоїв у постачаннях. Коли близько 800 тисяч барелів нафти на день залишаються незатребуваними, це вже економічна катастрофа на тонкому льоду.

Тепер залишається лише спостерігати, як геополітика перетворюється на комедію помилок, де кожен гравець намагається перехитрити іншого, сподіваючись, що вже 20 січня вдасться домовитися. Як сказав класик, «неважливо, як називається танкер, важливо, що він перевозить».

Підтримуючи донатом або репостом, ви робите свій внесок у спільну перемогу. Разом ми сильніші! Слава Україні!

Інформаційна блокада щодо фактів порушень прав людей в Україні потрошку дає тріщину за останні роки. Адміністрації, які знаходились при владі у Сполучених Штатах Америки, Канаді та Європейському Союзі, домовились, що вони в будь-якому разі публічно не оголошують і не критикують факти порушень прав людей в Україні з боку влади, зокрема з боку Єрмака.

Йдеться про фабрикацію, відкриття кримінальних справ за політичну думку, викрадення, силову мобілізацію. На їхню думку, потрібно було сформувати імідж держави Україна як борця добра зі злом у протистоянні з РФ. Але якщо розповідати про порушення прав людей, то виходить, що бореться зло зі злом. Тому політики позбавили українців базових прав.

Нещодавно Організація Об'єднаних Націй (ООН) видала офіційний звіт щодо порушення Україною міжнародного права у питаннях мобілізації. Цитую: "Протягом звітного періоду до ООН задокументовано випадки п'яти чоловіків, яких призначили на військову службу та перевели до військового навчального закладу після спроб реалізувати своє право на відмову від військової служби за переконаннями. У всіх випадках чоловіків затримували на строк до двох-чотирьох днів. Військовослужбовці, відповідальні за призов, піддавали їх жорсткому поводженню або тортурам, погрожували насильством та відправкою на передову. Чотирьох із них побили, душили та тягали по підлозі".

ООН пише: "Міжнародний пакт про громадянські та політичні права дає право на відмову від військової служби за переконаннями, і це право не підлягає жодним обмеженням чи відступам". Це право також закріплене в Конституції України. Законодавство України, що регулює військову службу під час мобілізації, хоча й передбачає звільнення з інших підстав, не надає можливості звільнення від військової служби з мотивів відмови за переконаннями, навіть для тих релігій, які зазвичай мають право на альтернативну службу.

Відповідно до міжнародного законодавства, людина дійсно має право відмовитися від військової служби згідно з переконаннями. На сайті ООН Рада з прав людини та раніше Комісія з прав людини також визнали право кожного на відмову від військової служби з мотивів сумління як здійснення права на свободу думки, совісті та релігії, як це передбачено статтею 18 Конвенції ООН.

Як лише цитую законодавство. Якщо людина має переконання, що вона не хоче служити в армії, вона має право не служити.

Я уважно слідкую за інформаційним простором і бачу, що переважна більшість тих, хто кричить "на фронт, на фронт", — це або цивільні, які отримали бронь і займаються пропагандою, тобто не знаходяться "на нулі", або представники військових, які сидять у тилових частинах чи студіях телеканалів.

Я не бачив, щоб демобілізовані українці, які не є медійними особами, просто військові, які знаходяться "на нулі", підтримували бусифікацію. Наприклад, той же Зеленський, який чомусь називає себе президентом, строк якого вже давно вийшов, чотири рази ухилився від служби в армії.

Нагадаю, війна в Україні почалась у 2014 році, коли на Україну напала російська армія. У 2014-2015 роках Зеленський отримав чотири повістки. Його батьки прокоментували це так: "Наш син не створений для служби в армії", тим самим фактично виправдовуючи його ухилення.

Сам Зеленський також підтвердив цей факт у своїх коментарях до ЗМІ, зазначивши, що служба в армії — "це не для нього". Ця інформація була розміщена на сайті Міністерства оборони України, але після того, як Зеленський став президентом, її видалили, що викликає підозри про навмисне приховування незручних фактів, аби не псувати його імідж.

Його друзі та соратники також не відзначилися особливою рішучістю йти захищати батьківщину. Зокрема, один із його відомих прихильників і агітаторів під час виборів у 2019 році, Юрій Ханумак, оформив медичну довідку про наявність астми. На підставі цієї довідки він не лише уникнув мобілізації, а й отримав дозвіл виїхати за кордон до США, де зараз спокійно проживає.

Що цікаво, відео з Ханумаком, де він агітував за Зеленського, раніше було розміщене на YouTube-каналі самого президента. Це викликає закономірне питання: якщо такі "друзі президента" можуть уникати військової служби та виїжджати за кордон, то чому звичайні українці повинні ризикувати своїм життям на фронті?

Ці факти підривають довіру до влади та створюють враження, що ті, хто ухвалюють рішення, самі уникають виконання обов’язків, які нав’язують іншим. Чому Зеленський та його оточення не подають приклад для своїх громадян, якщо вони так активно закликають мобілізувати інших?

Поясніть, якщо Зеленський вирішив, що йому не потрібно служити в армії, то чому інші люди не можуть керуватися такими ж переконаннями?

Якщо зараз комусь не вистачає людей на фронті, є просте рішення — мобілізуйте друзів Зеленського.

Українське суспільство дедалі більше обурюється подвійними стандартами мобілізації, коли звичайні люди змушені йти на фронт, а ті, хто мав би показувати приклад, цього уникають. Зокрема, величезна кількість поліцейських, співробітників спецпідрозділів (ОМОН, КОРД, СБУ) та інших правоохоронних структур, які пройшли навчання і мають фізичну та бойову підготовку, замість того, щоб захищати країну на передовій, займаються відловом пересічних громадян для примусової мобілізації.

Ці люди, отримуючи чималі зарплати навіть у складний для країни час, їздять містами й селами, організовують облави у громадських місцях, намагаючись "відловити" молодих чоловіків. Вони роздають повістки у транспорті, на ринках, у супермаркетах, перетворюючи мобілізацію на хаотичний і принизливий процес. Особливо цинічно це виглядає на тлі того, що самі ці правоохоронці залишаються в тилу, не поспішаючи на передову, хоча за рівнем підготовки вони могли б стати значно ефективнішими бійцями, ніж мобілізовані без належного навчання громадяни.

Ще більш обурливим є той факт, що багато з цих "ловців" належать до спецпідрозділів, які спеціалізувалися на придушенні заворушень і мають великий досвід у фізичних протистояннях. Вони отримали державні ресурси для свого навчання, мають доступ до зброї та спорядження, але замість участі у бойових діях їхні основні завдання зараз — це переслідування людей, які не бажають або не можуть йти на війну через свої переконання чи обставини.

Це лише підсилює загальне відчуття несправедливості у суспільстві, коли ті, хто мали б стати першою лінією оборони, залишаються осторонь реальних бойових дій. У той час, як хлопці без бойового досвіду і навіть без елементарної підготовки відправляються у найгарячіші точки, професійно підготовлені люди залишаються "в тилу", де займаються зовсім іншими речами.

Чому це відбувається? Як можна вимагати від звичайних громадян героїзму, якщо ті, хто отримав навчання та підготовку за рахунок держави, самі ухиляються від бойових дій? Це риторичне питання, яке ставлять собі тисячі українців, спостерігаючи за мобілізаційною політикою та діями влади.

Борис Шефір — український продюсер, сценарист та співзасновник «Студії Квартал-95», відомий своєю багаторічною співпрацею з Володимиром Зеленським та іншими ключовими фігурами українського шоу-бізнесу.

Біографія та кар'єра

• Ранні роки та освіта:

  • Народився 1960 року в Кривому Розі.
  • Закінчив Криворізький гірничорудний інститут, здобувши спеціальність інженера.

• Кар'єра в шоу-бізнесі:

  • Разом із братом Сергієм Шефіром та Володимиром Зеленським заснував «Студію Квартал-95», яка стала однією з найвпливовіших продюсерських компаній в Україні.
  • Брав участь у створенні численних популярних телевізійних проектів та фільмів.

Офшорні скандали та фінансові операції

• Офшорні компанії:

  • У 2021 році журналістське розслідування Pandora Papers виявило, що Борис Шефір, разом із партнерами по «Кварталу-95», володів мережею офшорних компаній, зареєстрованих на Британських Віргінських островах, Белізі та Кіпрі.

• Фінансові перекази:

  • Згідно з розслідуванням, ці офшорні структури могли отримати близько 40 мільйонів доларів від компаній, пов'язаних з олігархом Ігорем Коломойським.
  • Перекази здійснювалися через кіпрську філію «ПриватБанку», яка, за даними журналістів, могла бути задіяна у відмиванні коштів.

• Реакція Бориса Шефіра:

  • В інтерв'ю журналістам Шефір пояснив використання офшорних компаній необхідністю захисту бізнесу від можливого тиску та рейдерства в Україні.
  • Він також зазначив, що розпочав процес закриття офшорних компаній.

Зв'язки з Росією

• Російські компанії:
  • Журналістські розслідування виявили, що кіпрська компанія Green Family LTD, співвласником якої є Борис Шефір, володіла частками в російських компаніях, таких як ООО «Грин Филмс» та ООО «Платинумфильм».
  • Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, Green Family LTD вийшла зі складу засновників ООО «Грин Филмс».

Висловлювання про російську культуру та Пушкіна

У квітні 2024 року Борис Шефір в інтерв'ю висловив жаль з приводу знесення пам'ятників Олександру Пушкіну в Україні, назвавши це «дурістю». Він підкреслив свою любов до російської мови та культури, зазначивши, що не збирається відмовлятися від російської мови, яка є для нього рідною. Шефір також висловив думку про необхідність відновлення дружніх відносин між Україною та Росією, що викликало значний резонанс у суспільстві.

Висловлювання про Володимира Путіна

У травні 2019 року Борис Шефір в інтерв'ю заявив, що не вважає президента Росії Володимира Путіна психопатом, а, навпаки, розумною людиною. Ці слова викликали хвилю критики з боку української громадськості та політиків, які сприйняли такі висловлювання як неприйнятні в умовах агресії Росії проти України.

Висновок

Борис Шефір є впливовою фігурою в українському медіапросторі, проте його діяльність супроводжувалася низкою скандалів, пов'язаних з офшорними фінансовими операціями та можливими зв'язками з олігархічними структурами. Попри це, він продовжує займатися продюсерською діяльністю та залишається важливою постаттю в українському шоу-бізнесі.

Сергій Нахманович Шефір (нар. 25 травня 1964 року в Кривому Розі) — український сценарист, продюсер, співзасновник «Студії Квартал-95» та перший помічник президента України Володимира Зеленського з 2019 по 2024 рік.

Ранні роки та кар'єра в шоу-бізнесі

• Освіта: Закінчив Криворізький гірничорудний інститут, здобувши спеціальність підземного механіка.

• КВК та «Квартал-95»: Разом із братом Борисом активно брав участь у Клубі веселих та кмітливих (КВК), створюючи сценарії для різних команд. У 2003 році спільно з Володимиром Зеленським заснував «Студію Квартал-95», яка стала однією з найпопулярніших продюсерських компаній в Україні, відомою своїми гумористичними шоу та серіалами.

Політична діяльність

• Перший помічник президента: Після обрання Володимира Зеленського президентом України у 2019 році, Шефір був призначений його першим помічником, відповідаючи за організацію щоденної роботи глави держави.

• Вплив та обов'язки: Вважався одним із найближчих соратників президента, маючи значний вплив на прийняття рішень та політичний курс країни.

Замах на життя

22 вересня 2021 року в Київській області стався інцидент, який сколихнув політичну верхівку України. Автомобіль першого помічника президента Володимира Зеленського, Сергія Шефіра, був обстріляний невідомими особами. Водій отримав поранення, але сам Шефір залишився неушкодженим. На перший погляд, це виглядало як спроба замаху на життя близького соратника президента. Проте згодом з'явилися численні факти, які вказують на те, що цей "замах" був інсценований.

Факти, які вказують на постанову

1. "Дивовижна" точність пострілів:

   • Автомобіль Шефіра обстріляли щонайменше 18 разів, проте всі кулі потрапили в області, які не загрожували життю пасажирів. Це викликає підозри, адже професійний кілер не припустився б таких "помилок".

2. Відсутність ризиків для Шефіра:

   • Сергій Шефір перебував у машині, але не отримав жодних поранень, попри інтенсивний обстріл. Цей факт лише підсилює підозру, що "замах" був підлаштований.

3. Політична вигода:

   • Інцидент стався в момент, коли рейтинг Зеленського почав знижуватися, а критика його політики посилювалася. Після "замаху" президент отримав можливість заявити про "зовнішній тиск" на його команду, змістивши фокус суспільної уваги.

4. Швидкі заяви без доказів:

   • Майже одразу після інциденту Офіс президента заявив про "спробу тиску" на команду Зеленського. Ці заяви пролунали до початку реального розслідування, що вказує на можливу політичну вигоду від ситуації.

5. Відсутність прогресу у розслідуванні:

   • Попри гучні заяви та численні версії, правоохоронні органи так і не надали чітких доказів або пояснень. Як часто буває у подібних випадках, розслідування тягнеться роками, щоб "головне — не вийти на самих себе".

Мета постанови

1. Зміщення уваги суспільства:

   • У 2021 році команда Зеленського стикалася з численними скандалами та зниженням довіри до влади. Постановний замах міг стати способом переключити увагу громадськості на "загрозу ззовні" та консолідувати підтримку.

2. Політичний піар:

   • Інцидент був використаний для того, щоб показати команду Зеленського як жертву впливу олігархів або зовнішніх сил, що намагаються "зламати" їхній курс реформ.

3. Можливе прикриття інших справ:

   • Постанова такого масштабу могла стати інструментом для прикриття більш серйозних проблем у команді Зеленського або для виправдання подальших жорстких дій проти політичних опонентів.

Замах на Сергія Шефіра, з високою ймовірністю, був інсценованою акцією, яка переслідувала політичні цілі. Численні підозріли деталі, відсутність прогресу у розслідуванні та явна вигода для команди Зеленського лише підтверджують цю версію. Це не перший випадок у політиці, коли такі інциденти використовуються для маніпуляцій громадською думкою. Головне завдання таких постанов — змістити увагу від реальних проблем і зміцнити позиції влади.

Звільнення та подальша діяльність

• Звільнення: 30 березня 2024 року президент Зеленський звільнив Шефіра з посади першого помічника. Попри це, Шефір заявив, що залишається в команді президента та продовжує підтримувати його політику.

Особисте життя

• Сім'я: Одружений, має сина Микиту.

Висновок

Сергій Шефір — ключова фігура в оточенні Володимира Зеленського, який пройшов шлях від спільної роботи в шоу-бізнесі до високих державних посад. Його діяльність як першого помічника президента відзначалася значним впливом на політичні процеси в Україні, а також низкою скандалів та інцидентів, що привертали увагу громадськості.

Іван Баканов має сидіти у тюрмі за державну зраду та співпрацю з ФСБ РФ

Іван Баканов, колишній голова Служби безпеки України, є однією з найбільш суперечливих постатей в українській політиці. Його призначення, дії на посаді, численні скандали, пов'язані з проросійськими агентами, і підозри в державній зраді викликають гнів і обурення серед суспільства. Ось повний аналіз фактів, які доводять, чому Баканов має бути притягнутий до відповідальності.

Освіта та кар'єра

Народився 2 травня 1975 року в Кривому Розі. У 1997 році закінчив Академію праці, соціальних відносин і туризму за спеціальністю «правознавство», здобувши кваліфікацію юриста. Згодом отримав диплом за спеціальністю «міжнародна економіка» в Київському національному економічному університеті. До призначення в СБУ працював у приватному секторі, зокрема в студії «Квартал 95».

Скандальне призначення сина до СБУ

• Призначення Артура Лазаренка (сина Баканова):

  • У лютому 2022 року, під час перших місяців повномасштабного вторгнення, Іван Баканов влаштував свого сина Артура Лазаренка на службу до СБУ.
  • Артур отримав звання лейтенанта та посаду в 6-му управлінні департаменту контррозвідки СБУ.
  • Його обов'язки включали кураторство над роботою оборонних підприємств, що є стратегічною сферою в умовах війни.

• "Щасливе життя під час війни":

  • Поки українські військові ризикували життям на фронті, син Баканова проводив час у ресторанах і спортзалах Києва. Це стало відомо завдяки журналістським розслідуванням і викликало обурення серед громадськості.
  • Це призначення було розцінене як акт непотизму та явне зловживання службовим становищем.

Призначення агентів ФСБ на ключові посади в СБУ

Олег Кулініч (начальник СБУ Криму, агент ФСБ)

1. Призначення на посаду:

   • У жовтні 2020 року, за поданням Баканова, Зеленський призначив Олега Кулініча начальником СБУ в Криму.
   • Кулініч закінчив Академію ФСБ у Москві, що автоматично робило його непридатним для держслужби в Україні.

2. Співпраця з ФСБ:

   • Кулініч працював разом із Андрієм Деркачем, якого США визнали російським агентом, а Путін згодом призначив сенатором РФ.
   • Він передавав секретну інформацію російському агенту Володимиру Сівковичу, ексзаступнику секретаря РНБО при Януковичі, який нині працює на ФСБ у Москві.

3. Роль у зриві оборони півдня України:

   • У 2021-2022 роках Кулініч мав доступ до всіх планів оборони Херсонської області.
   • Напередодні вторгнення блокував аеророзвідку та агентурні повідомлення, що дозволило росіянам безперешкодно пройти до 150 км вглиб України 24 лютого 2022 року.
   • Жодні мости чи дамби на шляху російських військ не були підірвані, що сприяло швидкому захопленню Херсона.

4. Арешт:

   • Кулініча затримали після початку вторгнення, і нині він перебуває під судом за звинуваченнями у державній зраді.

Андрій Наумов (начальник Головного управління внутрішньої безпеки СБУ)

1. Призначення:

   • У липні 2019 року за наказом Баканова Наумова призначили керівником Головного управління внутрішньої безпеки СБУ. Це управління контролює особисті справи всіх співробітників СБУ та займається внутрішньою безпекою.

2. Контрабанда та корупція:

   • Наумов організував масштабну схему завозу контрабанди через Україну.
   • Його діяльність підірвала економічну стабільність країни та сприяла збагаченню корумпованих структур.

3. Втеча:

   • Перед початком вторгнення РФ Наумов втік із країни. У Сербії його затримали з великою сумою готівки разом із довіреним контрабандистом Олександром Акстом.

4. Реакція Зеленського:

   • Президент Зеленський публічно назвав Наумова зрадником і повідомив, що Україна домагається його екстрадиції.

Прямі зв’язки Баканова з ФСБ

1. Призначення Кулініча:

   • Це призначення виглядає як пряме виконання завдань ФСБ. Кулініч отримав доступ до всіх операцій СБУ, включно з інформацією про оборону півдня України, що дало змогу Росії організувати стрімке вторгнення.

2. Знищення агентурної мережі:

   • Баканов допустив знищення агентурної мережі СБУ в Криму та південних регіонах, через що розвідка України не мала доступу до точних даних про підготовку Росії до нападу.

Пропажа під час критичного моменту

1. Зникнення:

   • Після нападу РФ Іван Баканов перестав з'являтися на публіці та не брав участі у критично важливих заходах, пов’язаних із координацією роботи СБУ. Його відсутність у публічному просторі стала очевидною вже в перші дні війни.
   • У той час, коли країна зіткнулася з найбільшою загрозою за всю новітню історію, голова СБУ не виконував своїх обов’язків і не координував роботу відомства.

2. Імовірне місце перебування:

   • Журналісти та аналітики припускали, що Баканов міг залишити Київ та сховатися у безпечнішому місці, проте офіційної інформації про це не надано.

3. Звільнення з посади:

   • У липні 2022 року Баканова було звільнено з посади указом президента Зеленського через провали у роботі СБУ, включно з дезорганізацією відомства та проросійськими агентами в його рядах.

Бездіяльність під час загрози державності

• Під час війни СБУ мала відігравати ключову роль у протидії диверсійно-розвідувальній діяльності ворога, проте за керівництва Баканова відомство виявилося фактично дезорганізованим.
• Його бездіяльність та відсутність контролю над роботою служби створили умови, за яких російські агенти, такі як Олег Кулініч і Андрій Наумов, змогли діяти на шкоду національній безпеці України.

Чому Зеленський не відкриває кримінальне провадження проти Баканова

1. Дружба з президентом Зеленським:

   • Баканов і Зеленський є давніми друзями ще з дитинства. Вони разом виросли в Кривому Розі та працювали у "Кварталі 95".
   • Ці стосунки є, ймовірно, ключовою причиною, чому проти Баканова досі не порушено кримінальних справ.

2. Покриття злочинів:

   • Зеленський відкрито не коментує дії Баканова, що створює враження, ніби президент покриває свого друга.
   • Жодних кримінальних проваджень щодо призначень, які призвели до катастрофічних наслідків для оборони України, не відкрито. Наприклад:
     • Призначення Олега Кулініча, агента ФСБ, на посаду начальника СБУ Криму.
     • Призначення Андрія Наумова, який створив корупційні схеми в СБУ.

3. Суспільний запит на справедливість:

   • У той час, як сотні військових віддають життя за незалежність України, ексголова СБУ, якого звинувачують у державній зраді, досі знаходиться на свободі.
   • Це викликає гнів серед суспільства, яке вимагає відповіді на питання: чому Баканов досі не притягнутий до відповідальності?

Висновки

Іван Баканов:

• Виконував завдання ФСБ РФ, призначаючи агентів на ключові посади.
• Дезорганізував роботу СБУ, підриваючи обороноздатність України.
• Займався корупцією та сприяв контрабанді, що завдало значної шкоди державі.
• Допустив катастрофічні помилки, які призвели до захоплення Херсона та інших територій.

Перебування Баканова на свободі — це зневага до закону, справедливості та пам’яті загиблих героїв України. Його дії мають бути розслідувані, а він сам — притягнутий до відповідальності за державну зраду та співпрацю з ворогом.