Вітаю родичи! Декілька днів тому я писав про те, як в Україні був викрадений блогер НазарЧЕк за сатиричні відео про владу Зеленського. Зараз в Україні фактично заборонена свобода слова, думки і будь-яка критика, включно з жартами щодо Зеленського, влади, спецслужб, ТЦК, мобілізації. Це карається кримінальними статтями або викраденнями з відправленням на фронт.
Це викрадення викликало резонанс. Гарна новина: блогер НазарЧЕк живий, він вийшов на свободу, відновив свій канал у TikTok і розповів, що з ним трапилося.
З його слів, у кінці грудня 2024 року, після запису чергового відео, його чекали представники СБУ, поліції та ТЦК. Його схопили, побили і відправили до військової частини через мобілізацію. Опинившись там, він зміг втекти. На своєму акаунті в TikTok він детально розповів про те, що трапилося.
Він стверджує, що 23 грудня, під час зйомки відео неподалік дому, його схопили співробітники СБУ, поліції та ТЦК. Його повалили на землю, скрутили, вдягли наручники і відвезли у відділок ТЦК у Жидачеві. Там його змусили проходити військово-лікарську комісію (ВЛК). Його мама приїхала, але її не пускали всередину. Вона викликала поліцію та швидку, але доступу до нього не дали.
Назарчика катали по місту, щоб уникнути фіксації побоїв чи написання заяви. Потім його разом із іншими хлопцями відвезли на полігон у Рівненській області, де він ночував у машині. Йому видали форму та відправили у підрозділ.
Назарчик заявляє, що для безпеки видалив свою сторінку у TikTok, щоб уникнути нових звинувачень. Після того, як блогер НазарЧЕк розповів про своє викрадення і події, що з ним трапилися, влада України жодним чином не відреагувала, незважаючи на великий резонанс в інтернеті. Не було порушено кримінальної справи за фактом його викрадення. За законом, влада повинна була розпочати кримінальне провадження і допитати Назарчика як свідка, але цього не сталося. Блогер припускає, що це сталося через те, що влада знає, що причетна до цих злочинів.
Назарчик детально описує умови, в яких його утримували. Його відправили в місце, яке було палаточним містечком. Будівель там не було, люди проживали в палатках по 30 осіб на двоярусних ліжках. Підлоги в палатках не було – лише гола земля. Лише одна палатка опалювалася двома буржуйками, яких не вистачало на всіх. Зв’язок був вкрай поганий, інтернет ловив тільки в одному місці біля генератора, де можна було підключитися до Wi-Fi на декілька годин на день.
Митися там було майже неможливо. Раз на кілька днів людей водили в так звану баню, до якої треба було йти 5 кілометрів. Назарчик зазначає, що йому ще "пощастило", адже до цього люди не милися тиждень. Умов для життя чи підтримки базової гігієни не було взагалі. Перші три дні він оголосив голодування, але це викликало лише сміх і байдужість. Йому сказали, що це "не має значення". Жодні права людини там не дотримувалися. Навіть якщо комусь ставало зле, це нікого не цікавило. Люди з хронічними хворобами або серйозними станами залишалися без уваги.
Назарчик описує свій план втечі. Незважаючи на заборону, він повідомив друзям своє місцезнаходження, надіслав геолокацію, знаючи, що це може призвести до серйозних покарань. Проте, розуміючи, що іншого виходу немає, він ризикнув. Разом із друзями та небайдужими людьми був розроблений план, як вибратися з цього місця.
Він кілька днів вивчав карти, щоб зрозуміти, як вийти з місцевості. В обраний день, коли він чергував на кухні і був поза увагою, він наважився тікати. Територія, через яку він проходив, була важкодоступною – ліси, полігони. Йому довелося долати понад 10 кілометрів, сидіти у воді, ховатися у кущах. Під час втечі він простудив ноги, захворів, отримав запалення, але продовжував рухатися, розуміючи, що або помре в лісі, або на фронті.
На останніх відсотках заряду телефону йому вдалося зустрітися з людиною, яка допомогла йому вибратися. Це сталося в сусідньому селі, де він зміг опинитися на волі. Після цього він побачив величезну підтримку від людей, яка йому надійшла. Однак водночас багато хто сумнівався у його історії, звинувачував його у брехні та хайпі. Назарчик заперечує ці звинувачення, наголошуючи, що ризикував життям, і каже, що докази його правдивості є.
Він зазначає, що друзі Зеленського, люди з його оточення та 95-го кварталу можуть легко отримати довідки про непридатність до служби, уникати мобілізації і виїжджати за кордон. У той час, як критики влади, блогери чи ті, хто просто жартує, піддаються переслідуванням, їх викрадають, б'ють і примусово мобілізують. Він називає це класичним прикладом політичного переслідування і порівнює ситуацію в Україні з диктаторськими режимами Росії, Білорусі, Ірану чи Північної Кореї.
Назарчик закликає людей зберігати всі докази, матеріали, документи, які можуть допомогти у майбутніх розслідуваннях. Він впевнений, що нинішня ситуація не триватиме вічно, і рано чи пізно всі винні будуть притягнуті до відповідальності. Він закликає не допустити, щоб злочини залишилися безкарними, і наголошує на важливості документування кожного випадку.
Блогер також підкреслює, що зараз соціальні мережі і незалежні платформи виконують роль традиційних ЗМІ, які більше не висвітлюють такі випадки. Він закликає людей до солідарності, щоб у майбутньому відновити справедливість.
Нинішня ситуація в Україні має всі ознаки тоталітарного режиму. Критика влади, жарти чи навіть незалежна думка караються викраденнями, побиттям та примусовою мобілізацією. Теперішній стан України можно порівнювати з такими країнами, як росія, Білорусь, Іран, Афганістан або Північна Корея, де будь-яка опозиція жорстоко придушується. Україна зараз опинилася в компанії цих диктаторських режимів, де права людини і свобода слова повністю ігноруються.
